Для допитливих кам’янчан: справа караванського стрільця. По той бік правди

26 вересня виповнилося десять років одному з найрезонансніших злочинів в історії незалежної України, яке здобуло популярність як «Справа караванського стрільця». За перебігом розслідування та пошуками злочинця, який розстріляв чотирьох охоронців торговельного центру «Караван» у Києві, півтора місяці стежила вся країна. На тлі не надто переконливих та ефективних дій правоохоронних органів журналісти та громадські активісти проводили незалежні розслідування, висували власні версії.
Інтерес до справи не пройшов і після завершення слідства. За минулі роки про нього знято десятки документальних фільмів, написано сотні статей, у багатьох випадках автори ставлять під сумнів офіційну версію, акцентують увагу на численних нестиковках і білих плямах у простій, на перший погляд справі.
Деякі експерти бачать у ній і політичне підґрунтя. На їхню думку, поряд з іншими резонансними злочинами того часу, – зґвалтування та жорстоке вбивство Оксани Макар у Миколаєві (березень 2012), викрадення та зґвалтування Ірини Крашкової, скоєне міліціонерами у Врадіївці, – воно зіграло роль каталізатора, який сколихнув українське суспільство, знівелювавши зусилля президента В.Януковича, спрямовані на зміцнення «жорсткої вертикалі», а фактично – особистої влади.
2012-й був роком концентрації цих зусиль. Лояльна Верховна Рада шостого скликання змінилася ще більш лояльним парламентом. Керівниками силових відомств – Міноборони та СБУ було призначено близьких до Януковича людей в особі Дмитра Саламатіна та Ігоря Калініна. У компанію до Юлії Тимошенко, яка з 2011 р. відбувала семирічний термін, за ґрати посаджено колишнього міністра МВС, опозиціонера Юрія Луценка. Янукович домігся ухвалення закону про референдум, щоб приймати потрібні закони в обхід парламенту, та антиукраїнського за своєю суттю закону Ківалова – Колесніченка про мовну політику.
З великим розмахом та успіхом в Україні та Польщі пройшов футбольний чемпіонат «Євро-2012», який мав стати міжнародною вітриною досягнень київської влади. Але зовнішньополітичний тріумф Януковича виявився підмоченим обструкцією лідерів європейських держав, які бойкотували свято великого футболу на знак протесту проти посадок опозиціонерів в Україні.
У результаті, через рік із невеликим усе закінчилося не омріяною Януковичем автократією московського штибу, а зовсім іншим – Майданом, Небесною сотнею, анексією Криму, АТО на Донбасі. А тепер – і повномасштабною війною із російськими окупантами…
Звичайно, караванський кейс стоїть окремо в низці резонансних передмайданних кримінальних справ. На відміну від інших, головним його героєм стала не беззахисна жертва, а грізний злочинець, що не завадило йому здобути співчуття громадськості та появи численних фанів. Але й там було багато брехні, дезінформації та підтасувань, що й зумовило відповідну реакцію громадськості.

Молоко та кров
Гучне вбивство сталося вдень близько 15.00, 26 вересня 2012 року в торговому центрі «Караван» на Оболоні. Відвідувач супермаркету, нічим не примітний хлопець, взяв найпростіший набір продуктів – хліб та молоко. Службі охорони, яка моніторила зал через камери, здалося, що він приховано прихопив ще якийсь дрібний товар. Один із охоронців, Павло Феденков (він єдиний виживе у драмі, яка розіграється за лічені хвилини) запропонував покупцеві пройти у службове приміщення. Той без суперечок погодився і був настільки спокійний, що охоронець засумнівався у його винності.
У невеликій підсобці, де перебували четверо охоронців, чоловік на вимогу пред’явити вміст кишень слухняно поклав на стіл чек та покупки – продукти, кепка-бейсболка, дістав із кишень гаманець та ключі. Серед них Феденков помітив автомобільний ключ із емблемою «Тойота», а також – той самий, потай взятий предмет. То була не флешка, як писали ЗМІ, а зарядний пристрій для телефону. На пропозицію сплатити товар чоловік відповів відмовою.
Щоправда, не ясно, про яку суму йшлося – Федченков про це промовчав, але згодом журналісти з’ясували, що в цьому, як і в багатьох інших супермаркетах, здирництво зі злодюжок оплати вкраденого товару в багаторазовому розмірі – традиційний бізнес охоронців. Часом він набуває характеру безмежних наїздів – і ця обставина значною мірою зумовила співчуття у соцмережах до злочинця.

Багато хто бачив його якимось робіном гудом, народним месником проти охоронного свавілля. Представники праворадикальної партії «Братство», в якій другою особою після лідера Д. Корчинського був тоді ніхто інший, як пан Арестович, нинішній радник Офісу президента України, навіть намагалися встановити меморіальну дошку в частину покійного стрільця з написом: «Тут купував товар і стріляв український нео-гайдамака». Охорона добре показала себе і встановленню таблички мужньо перешкодила …
Але це станеться лише за кілька тижнів. Тоді, в магазинній підсобці, події пішли за абсолютно неймовірним сценарієм, наче писаним для кінобойовиків. Виконавши всі вимоги охорони, покупець спокійно сів на стілець, продовжуючи розмову. Потім підвівся і спробував вийти через одні, потім інші двері, але шлях перегородили охоронці. Опинившись затиснутим у кутку, він дістав з-під куртки пістолет і впритул застрелив старшого охоронної команди, який блокував його, той єдиний мав серйозну підготовку – служив у ВДВ. Потім по черзі розстріляв решту суперників. Двоє намагалися чинити опір, одному навіть удалося повалити стрільця, але він легко звільнився від захоплень і продовжив стрілянину. Діяв швидко, чітко, професійно. За 14 секунд він випустив дев’ять куль, шість потрапили у ціль. Трьох людей було вбито наповал, Федченков отримав тяжке поранення в груди та шию. Потім убивця перезарядив пістолет і вибіг із підсобки.

Вбивця, боксер, штукатур?

Один із охоронців, почувши постріли, зазирнув у приміщення, що стало місцем кривавої бійні, ледь не зіткнувшись із убивцею. Розгубився, і не став намагатися затримувати вбивцю, тим самим зберігши життя собі і позбавивши покупців ризику потрапити під шалену кулю. За кілька секунд охоронець побіг слідом на значній дистанції. За кілька сотень метрів він втратив злочинця з поля зору – той зник серед покинутих будівель. Свідки стверджували, що співробітники міліції теж практично зіткнулися із вбивцею, що залишав ТЦ, але оцінивши ситуацію… розсудливо ретирувалися.
Почалися пошуки стрільця, за інформацію про нього адміністрація «Каравану» оголосила нагороду у 100 тисяч гривень – на ті часи чималі гроші – близько 12 тис. доларів. Вже вранці через кілька годин після розстрілу в інтернеті з’явилося відео з кімнати охоронців. Ім’я розшукуваного стало відоме міліції вже за кілька годин. Мешканці невеликого галицького міста Кам’янка-Бузька впізнали на відео свого земляка. Разом із фотографією міліція поширила біографію підозрюваного.
З неї випливало, що Ярослав Мазурок народився 13 червня 1974 року в м. Кам’янка-Бузька Львівської області. Там закінчив школу, вів звичайне життя, активно займався боксом. Термінову службу проходив в Узбекистані. (Інформація виявилася хибною. Прості розрахунки показують, що повноліття Ярослав досяг у 1992 році, вже в незалежній Україні, і потрапити служити до Середньої Азії ніяк не міг. Більше того, з’ясувалося, що через артрит він взагалі не служив в армії).
Мазурок конфліктів із законом ніколи не мав, але в середині 90-х, подібно до багатьох інших спортсменів, потрапив в орбіту кримінальних структур. Працював охоронцем авторитетного у певних колах бізнесмена, разом із ним переїхав до столиці. Там одружився, працював охоронцем у різних структурах, водієм, збирачем сонячних панелей. Останніми роками зайнявся ремонтом квартир, непогано заробляв.

Два десятки «глухарів»
З’ясувалися деякі характерні деталі. Наприклад, спадковий інтерес до вогнепальної зброї. Так ще 2001 року Ярослав разом із батьком Теодозієм отримав держпатент 42575 на вдосконалення спускового механізму автомата Калашнікова. На Мазурку було зареєстровано автомобіль ВАЗ, а не “Тойота”, ключ від якої бачив охоронець. Але й ВАЗ ніде не згадується у справі. Також Мазурок вважався в базі власників зброї як володар двох газових пістолетів ІЖ-79, обидва рази він писав заяви про втрату.
За версією слідства, він переробив пістолети, які репрезентують копію пістолета Макарова, для стрілянини бойовими патронами. Технічно така операція поширена у кримінальному світі. Очевидно, один із цих пістолетів і став знаряддям вбивства, точніше сказати не можна – його так і не знайшли. На місці злочину залишився лише гільзоуловлювач – сітчастий мішечок, який кріпиться на пістолет. Це нескладний, але досить рідкісний пристрій, характерний для професійних кілерів і співробітників спецслужб, його призначення – не залишати доказів.
На жаль, інформації про результати дослідження гільз немає, повідомлялося лише, що вбивця використав кулі кустарного виробництва. В принципі, нічого унікального в цьому немає, власники нелегальних стволів часто практикують відновлення стріляних патронів шляхом заміни капсуля, порохового заряду та кулі, яку можна відлити навіть на звичайній кухні. Основною метою таких маніпуляцій є економія боєприпасів, особливо рідкісних калібрів. Для кримінальних стрільців важливішим є те, що кустарні кулі значно важче ідентифікувати – при попаданні в ціль вони розлітаються на дрібні фрагменти.
Під час обшуку на квартирі Мазурка знайшли шомпол, гільзи часів другої світової, а також пристрій для виготовлення куль. Міліція не забула спробувати повісити на нього ще кілька десятків нерозкритих вбивств різних років, де фігурували кустарні кулі. Це вбивство двох співробітників служби охорони, які прибули за кикликом сигналізації, що спрацювала; військового із дівчиною; даішника; актриси Ірини Радзієвської, дружини народного артиста України, композитора Володимира Засухіна – ці та інші невмотивовані вбивства вчинили прямо на київських вулицях. Вбивство двох чорних археологів міліція намагалася прив’язати до Мазурка нібито знайденим у його квартирі металошукачем убитих. Згодом цю інформацію спростували. Кількість нерозкритих вбивств, що приписуються Мазурку, скоротили до восьми, у результаті через відсутність доказів відпали і вони.
Родичі запевняли у його непричетності і до караванського розстрілу. Мати і дружина із самого початку заявили, що на відео з камер – не Ярослав, а схожий, але набагато молодший чоловік. Справді, Мазурку виповнилося 38 років, а у міліцейському зведенні фігурував хлопець 25-28 років. Його поведінка того дня жодних підозр у близьких не викликала. Прийшов як завжди, близько дев’ятої вечора, не був схвильований або зляканий, одяг чистий, без плями крові. Повечеряв, пограв у шахи на комп’ютері та ліг спати. Наступного дня, рано-вранці Ярослав поїхав на ринок за молоком. Мобільний залишив удома, більше додому не повертався.

Останній патрон

Караванського стрільця оголосили у розшук, зокрема, міжнародний. Періодично з’являлися повідомлення, що його бачили чи то в Одесі, чи то в Миколаєві, чи то у Львові засікли банківську картку. Міліцейські чини висловлювали в інтерв’ю різні версії – нібито підозрюваний за кордоном, але його обов’язково знайдуть, хоч пошуки можуть тривати роками, навіть десятиліттями…
Але фінал виявився іншим, швидше, і без героїчної ролі доблесних пінкертонів. Вранці 7 листопада чоловік, вигулюючи собаку у Сирецькому парку Києва, натрапив на мертве тіло. (Обіцяні 100 тис. гривень йому не дісталися – нагороду розділили між земляком, який пізнав на відео Мазурка, та сім’ями загиблих охоронців).
Коли приїхала міліція, труп був ще теплий. У кишенях загиблого був паспорт на ім’я Мазурка, посвідчення водія, ідентифікаційний код і техпаспорт на мотоцикл «Ява». Поруч лежав револьвер системи “Наган” з однією гільзою в барабані, що мало на увазі самогубство. Кулю знайдено не було. Зброя теж виявилася переробленою в бойову зі стартової версії. Точніше, відновленою – сигнальні револьвери «Р-2» Іжевський завод виробляв шляхом деактивації бойових револьверів, що зберігаються на складах. У цьому ствол не розсвердлювався, отже зворотна трансформація особливих труднощів не викликала.
Передбачалося, що вбивця, якого розшукували по всій Україні, півтора місяці ховався у недобудованій будівлі на території Сирецького парку, неподалік свого будинку. Можливо, були й інші притулки – не схоже, щоб Мазурок увесь час бомжував. За свідченням експертів, покійний перед смертю помився, навіть пах шампунем. У його кишені виявили чек інтернет-кафе, де він провів останню ніч, що підтвердили записи камер. Передсмертних записок не було.
Через це одразу з’явилися версії, що самогубство є інсценуванням, насправді Мазурок був убитий пострілом у потилицю. Дані експертиз спростували такі припущення: вхідний отвір кулі знаходився в області правої скроні, сліди пороху знайдено на правій руці. Відбитки пальців на зброї співпали з відбитками у квартирі Мазурка та тими, які вбивця залишив у «Каравані» на пакеті із хлібом та пляшкою молока. Збігся і аналіз ДНК, щоправда занадто поспішне оголошення результатів – вже наступного дня, викликало сумніви – робили його взагалі, або просто оголосили потрібний слідству вердикт. Викликає сумніви ще й об’єкт порівняльного аналізу – волосся у залишеній убивцею кепці. Справа в тому, що головний убір лише формально був його – він узяв кепку в супермаркеті разом із продуктами, і не встиг поносити.
Мати на похороні продовжувала наполягати, що у труні не її син: «То молода дитина. Невже це Славік? То не його носик. Він із 12 років боксом займався. Він мав великий ніс, губи не раз розбивали. Тут губи тоненькі». Дружина впізнала покійного, але продовжувала наполягати на непричетності чоловіка до вбивств. У своїй переконаності вона не одинока. Занадто багато білих плям залишилося в цій справі навіть через 10 років.

Теорії змови
По-перше, мотив. У міліції сказали, що затриманий за крадіжку, він відкрив стрілянину, щоб при обшуку не знайшли пістолет, на якому висіла безліч вбивств. Виникає питання, чому, будучи досвідченим боксером, а він продовжував тренування до останнього, він не спробував відбитися від охоронців кулаками? І потім, навіщо серійному вбивці розгулювати із «засвіченим» стволом, ризикуючи потрапити під рутинну перевірку міліцейського патруля? І зовсім ні в яку логіку не вкладається – як це серед білого дня піти на дрібну крадіжку, із зарядженим пістолетом під одягом? Чудово знаючи про наявність камер (Мазурок сам працював в охороні) і маючи достатньо грошей у гаманці – це видно на відеозаписі?
Далі, надто вже грамотно і холоднокровно для ремонтника, що не служив, діяв стрілець. Так вважає і єдиний свідок – охоронець Феденков, який вижив: «Я не думаю, що звичайний будівельник, який стіни штукатурить, може так за долі секунди додуматися, що треба саме так вивернути руку і стріляти. Він нікуди не промазав, саме точно поклав кулі». І експерт – генерал-майор міліції Микола Каплій: «Стрілець, безумовно, має відношення до силових структур: міліції, Збройних сил, Служби безпеки. Чи колишній працівник, чи нинішній. Стріляв впевнено, чітко, навчено, рука не здригнулася».
Адвокат Лаврентій Кухалейшвілі намагався довести невинність Мазурка, йому вдалося домогтися відміни спроб повісити причепом кілька десятків «глухих» справ. Він стверджував, що Мазурка, зовні схожого на справжнього кілера, обрали як цап-відбувайла. Караванська бійня, вчинена прямо під камерами, мала демонстраційний характер, і була організована спецслужбами за наказом із самого верху. Без політики тут не обійшлося.

На думку адвоката, мотив міг бути у впливових людей, які тоді проштовхували закон, що дозволяє приватним охоронним фірмам мати зброю: «Для цього потрібно було створити прецедент, щоб протягнути закон, спрямований на те, щоб була можливість створювати охоронні армії і добре їх озброювати. Не виключено, що після виборів розпочнуться масові протести, постане новий Майдан. Хто його розганятиме? Танками людей не придушиш. Тепер достатньо запустити в натовп пару відморозків, які можуть відкрити стрілянину і розігнати мітинг», – припустив адвокат. Цю прозорливу заяву він зробив в інтерв’ю 26 жовтня 2012 р.
Через рік Майдан справді повстав, безпрецедентно кривавий та масштабний. Де були і відморозки-тітушки з битками і стволами, і бронетехніка, і «беркути» з дробовиками, і ФСБешні снайпери… Але озброєні до зубів головорізи не змогли залякати українців, які виходили під кулі з дерев’яними щитами та будівельними касками. Якщо закулісні організатори змови під прикриттям караванської справи справді існували – вони явно прорахувалися. Так само, недооцінивши волю та волелюбність українців, прорахувався і кремлівський диктатор.