ЗаВітеріло в Кам’янському, заВітеріло

На фотографії – вхід, нині забитий, до кафе «Вітерець», що біля кінотеатру імені Шевченка.
Цей заклад кам’янчани старшого та середнього поколінь напевно добре знають. За часів СРСР тут було кафе при кінотеатрі, де продавалися найсмачніші морозиво та десерти. Сюди ходили не лише ті, хто збирався в кіно, а й любителі постріляти з повітряних гвинтівок – поряд був тир, перероблений зі старого радянського автобуса, і навіть ті, чого гріха таїти, хто прогулював уроки у 5-ій школі та індустріальному технікумі.
Після розпаду СРСР кафе дещо перепрофілювалося – до морозива та десертів додалися спиртні напої, але куди подітися, час був такий. Справжнісінький розквіт «Вітерця» припав на першу половину 2010-х років: в оренду у власника (хто був цим власником, чутки були різні) приміщення взяли двоє заповзятливих дівчат, які і «розкрутили» заклад: була шикарна домашня кухня, велика кількість напоїв, привітне обслуговування. Біля входу з’явилося справжнісіньке літнє кафе зі столиками та парасольками. Сюди стали приїжджати таксисти та маршрутники – випити кави та пообідати, тут почали замовляти бенкети та вечірки, сюди стали приходити працівники довколишніх офісів, щоби випити-закусити чи просто поїсти. Дівчата навіть відкрили літній майданчик на парапеті кінотеатру – там не просто пили-закушували, а дивилися на великому екрані матчі Чемпіонату світу з футболу.
Але, на жаль, це тривало недовго. Казали, що власник приміщення, побачивши таке «розкручування», різко збільшив орендну плату. Дівчата пішли, а потім… Було тут і щось на кшталт кальянного кафе для молоді, і просто чарочна, але, на жаль, більше нічого тут не приживалося, заклад закрився. Нині – двері на замку, а територія, яку раніше так дбайливо доглядали, заросла бур’янами. І це – у самому центрі Кам’янського! А замість кінотеатру нині – магазин поношених європейських обносків під модною назвою “секонд-хенд”.
І все-таки хотілося б якщо не кінотеатру, то хоча б гарної кав’ярні в цьому місці. Адже Кам’янське це заслужило, чи не так, га?
А назва статті взята з хіта, який колись заспівала Софія Ротару, вона ж свого часу співала на стадіоні «Перемога» у Дніпродзержинську. У цій пісні – смуток про осінь, що настала, і якась примарна надія, що все буде добре. Хоч колись…