Послідовник Маска з Кам’янського

Цю людину знають чимало автомобілістів Кам’янського, писала про неї і місцева преса. Його головне захоплення – електромобілі.

Цим новим видом транспорту Іван Біленко захоплюється вже кілька років. А нещодавно у нього був справжнісінький «прорив» – якщо раніше він просто вдосконалив електрокари європейських виробників, то тепер сам зібрав електромобіль. Проте про все по порядку.

Перший електромобіль у Івана з’явився понад 5 років тому, це був угорський «Пулі 2Е». В Україні цей електромобіль майже не відомий, хоч виробляв його завод, який випускав знамениті «Ікаруси». Купив Іван це «чудо техніки» у Західній Україні в «убитому» стані, проте завдяки своїм навичкам, що називається, від Бога, електрика та автомобіліста, зумів його відновити. Працювала ця машинка на звичайних автомобільних акумуляторах, тільки треба було їх десять штук. Кузов її зі склопластику, що надавало легкості електрокару, машина розвивала швидкість до 65 кілометрів на годину, запасу батарей вистачало на 70 кілометрів. За кермо електрокара села дружина Івана, тим більше, що в управлінні машина була дуже проста – кермо, дві педалі та дві кнопки “вперед” і назад”. Багато кам’янчан пам’ятають цю кумедну машинку на вулицях міста, а купив її Іван суто з практичних міркувань – заради економії. Щоб дістатися на роботу, дружині треба було витрачати кілька гривень на маршрутку, а тут поїздка коштувала лише 20 копійок. Більше того – дружина підвозила когось із товаришів по службі, ті платили за ціною маршрутки, так що електрокар не тільки економив, а й заробляв гроші. Заправну станцію для «Пулі» Іван спорудив сам у дворі багатоповерхового будинку, де мешкає – вивів кабель із квартири та встановив щит для підключення на освітлювальному стовпі. А саму машинку він постійно удосконалив – додав акумуляторів, збільшилася швидкість та потужність. Але згодом з’явилися проблеми – по-перше, через велику швидкість машина була нестійкою на дорозі, по-друге, зносився і вийшов з ладу редуктор, відремонтувати чи замінити його було зовсім непросто. У результаті було ухвалено рішення продати електрокар, причому купив його мешканець нашого міста.

Наступним щаблем для Івана став серйозніший електромобіль «Пежо Партнер» 1999 року випуску, його пригнали з Києва. У ньому вже була бензинова пічка для обігріву салону в зимовий час, склопідйомники та гідропідсилювач керма. Також у «Пежо» було передбачено систему діагностики – за допомогою звичайного смартфона можна було дивитися на стан машини, на витрату електрики тощо. Іван, як і у випадку з «Пулі», придбав акумулятори, пробіг нової машини складав 100 кілометрів. Зручним було і те, що кузов «Пежо» був найстандартнішим, і знайти необхідні запчастини не складало особливих труднощів. Однак і з цією машиною довелося розлучитися – під час зарядки сталася пожежа, причому Іван визнає, що винен сам: не проконтролював, як заряджаються акумулятори, через що й сталося спалах.

Причому пожежникам довелося гасити «пижика» тричі: щойно вони, заливши машину піною, від’їжджали, вогонь спалахував знову. Далося взнаки, що наші вогнеборці ще не вміють ліквідувати пожежі в електромобілях (це – на замітку кам’янським власникам електрокарів).

Після цього ПП «Пежо», точніше, деталі, що вціліли його, довелося розпродувати частинами.

Після «Пежо» Іван купив ще одного «електрофранцуза» – «Рено Кенго», 2013 року випуску. У ньому 96 акумуляторів, і слідкувати за їх зарядкою можна за допомогою телефону, так само можна стежити і за станом електрокара. Сам електромобіль вже більш комфортний, є навіть електропідсилювач керма та парктронік. Сьогодні Іван не просто їздить на «Рено», а й постійно щось у ньому намагається вдосконалити.

А нещодавно Іван власноруч зібрав електромобіль «з нуля». Для цього він купив старенький “Фольксваген Поло” 1995 року випуску і повністю “перебрав” його, замість бензинового двигуна встановив електромотор та акумулятори. Зараз у “Фольксі” є бензинова пічка, є інші необхідні пристрої для комфортного керування. Машина поки що експлуатується недовго, але Іван упевнений, що вона добре себе зарекомендує на дорогах Кам’янського.

Іван по праву пишається своїм електропарком і вважає, що його машини – це транспорт майбутнього. У нього вже з’явилися послідовники, наприклад, власник бюро ритуальних послуг, що на вулиці Вільній (колишня Магнітогорська). Той для своєї фірми придбав “Нісани-Ліфи”, “Рено” і навіть “королеву електромобілів” “Теслу”. Тож наш герой з оптимізмом дивиться у майбутнє. У відповідь на наше запитання – чи робиться щось подібне в Україні у промислових масштабах – Іван відповів негативно. Була у Дніпрі контора, яка переробляла на електрокари «Таврії», але з початком війни вона припинила роботу. А шкода, адже електротранспорт – це те, що сьогодні дуже потрібне Україні. Особливо під час постійної кризи з автомобільним паливом, яка триває всі останні місяці. Навіть у сусідній Білорусі, над якою ми постійно іронізуємо, кілька років тому зуміли виготовити та запустити у серію свій електромобіль. Що заважає нам зробити те саме, незрозуміло. Тим більше що є у нас такі справжні майстри своєї справи та ентузіасти електротяги, як Іван Біленко. І якби він мав такі можливості, як у знаменитого Ілона Маска, український електромобіль був би не гіршим від знаменитої «Тесли»…