Легенди Кам’янського: кинутий батько у боротьбі за мир

По вулиці Затишній (колишня вул. Беспалова) є два пам’ятники, з якими пов’язана одна з міських легенд. Ці скульптури були встановлені ще в 1950 році, коли після війни розпочалася активна забудова та благоустрій району Соцміста.

Наприклад, того ж 1950 року на Соцгороді було відкрито дитсадки №69 та №48, а у місцевому парку (відкритому 1939 року) реконструювали клуб і збудували літній кінотеатр. Що стосується згаданих пам’яток, то встановлення в парках, алеях і місцях відпочинку трудящих подібних скульптур, що відображають щасливе життя радянських громадян, була в той період досить поширеною практикою в СРСР, тільки гіпсових «дівчат з веслом» на просторах Радянського союзу було встановлено незліченну кількість .

Одна скульптура, що зображає хлопця з дівчиною, називалася Слава праці. Чому саме так, пояснити зараз уже ймовірно ніхто не зможе, оскільки дана композиція ніяк не асоціювалася з трудом: хлопець на щось вказував рукою, а дівчина трепетно ​​притискала до грудей книгу. Швидше за все, ця скульптура мала якийсь романтичний підтекст.

Друга скульптура, на якій молодий чоловік тримав на плечі дитину та праву руку тримав піднятою догори, отримала назву «У боротьбі за мир». Тут логіку авторів зрозуміти було ще складніше – навіщо до боротьби за мир залучати дітей і в чому саме ця боротьба, абсолютно незрозуміло. Із цими скульптурами пов’язана одна з міських легенд.

Незабаром після їх встановлення місцеві жителі звернули увагу на ще одну особливість: якщо припустити, що в цих композиціях зображений той самий хлопець, а дитина в нього на руках: плід кохання з дівчиною з першого пам’ятника, то чому цієї дівчини немає в іншій композиції ? Місцеві дотепники припустили, що, не витримавши суворого сімейного побуту, молода матуся покинула сім’ю і поїхала в невідомому напрямку. І тепер самотній батько на запитання доньки: “Тату, а де наша мама?” змушений відповідати: “Наша мама зараз бореться за мир!”. А скульптуру так і називали між собою – «Кинутий батько».

Простоявши на постаментах не один десяток років, скульптури перебували у вельми жалюгідному стані. У 1995 році вони були відновлені зусиллями ПАТ «ДніпроАзот», але зараз знову потребна реставрація. Не хотілося б, щоб їх просто демонтували, адже вони теж частина нашої історії і частина нашого життя. Повз них ходили діти до школи, поруч із ними призначалися побачення і, певні, що з цими скульптурами в багатьох кам’янчан пов’язані свої особисті приємні спогади.