Блекаут у Кам’янському: питання від пересічного мешканця

Безсумнівно, найголовнішою подією тижня, що минає, став блікаут у Кам’янському та по всій Україні. Величезне спасибі рядовим енергетикам і комунальникам, які в стислі терміни зуміли більш-менш відновити нормальну роботу інфраструктури, сподіватимемося, що таких НП більше не буде. А ось до інших служб та структур виникли питання, причому питання на рівні пересічного споживача послуг.

Мерини, лохи та секрети ГЕС

Є питання до «Укренерго» та ДТЕК. Перший ми задали ще до блекауту, але відповіді поки що не дочекалися. За якими критеріями в Кам’янському проходять відключення електроенергії, чому в одних районах світла немає по 15 і більше годин на добу, а інші або зовсім не відключаються, або знеструмлюються на пару годин? Чи це державна таємниця?

Питання друге. Кілька тижнів тому високопосадовці офіційно запевняли народ: через надзвичайні ситуації наша країна повністю припинила експорт електроенергії, всі зусилля кинуті на забезпечення вітчизняних споживачів. У той же час в Інтернеті чимало повідомлень про те, що експорт іде за ціною 40 центів за кіловат-годину. А в середу, коли через російські удари «потухла» вся Україна, виявилося, що не стало світла і в Молдові. Зрозуміло, що молдавани опинилися без електрики тому, що отримували її саме з України. І що виходить? Що наші чиновники брешуть, як сиві мерини? Чи енергобарони «розводять» їх, як останніх лохів? І, вибачте вже за різкість, чи потрібні нам мірини та лохи на посадах чиновників-управлінців?

Питання третє. У Кам’янському працює Середньодніпровська (колишня Дніпродзержинська) ГЕС. Ось цікаво, куди прямує вироблена на ній електроенергія, якщо Кам’янське сидить без світла? Ходять чутки, що електрика від нашої ГЕС йде на Польщу. Чи це правда? І хто одержує прибуток від експорту електроенергії з Кам’янського? Чи й це – державна таємниця?

Безладна ситуація

Тепер про ще одну проблему, яку розкрив блікаут – зв’язок. У середу невдовзі, буквально через кілька годин після відключення світла, «затих» мобільний зв’язок від усіх операторів – першим «ліг» «Київстар», трохи пізніше – «Водафон» та «Лайф». Зник мобільний зв’язок, інтернет, вайбер, телеграм та інші канали комунікації. Народ не тільки не міг зв’язатися один з одним, а й втратив усі джерела інформації. Ми не знали, оголошена чи ні повітряна тривога, як і де йдуть бойові дії, як відновлюється водо- та теплопостачання у Кам’янському. Тобто опинилися у повному інформаційному вакуумі.

А тепер – невеликий екскурс в історію приблизно в другу половину 1980-х років. Тоді у Дніпродзержинську працювали кілька автоматичних телефонних станцій (АТС), які забезпечували провідний аналоговий зв’язок у місті, тобто робили те, чим уже за незалежної України займався «Укртелеком» (до нього ми ще повернемося). При СРСР працювали АТС-3-97 (лівий берег), АТС-2 (Черемушки), АТС-3 (центр), АТС-4 (міськмайданчик та район вулиць Алтайської та Матросова), АТС-5 (Дніпробуд), АТС-6 (лівий берег), АТС-7 (Соцмістечко і БАМ), трохи пізніше до них додалася АТС-9 (теж лівий берег). На кожній із перерахованих АТС обов’язково була спеціальна кімната, яка називалася акумуляторна. Там зберігалися акумулятори, які завжди були готові запитати телефонну станцію у разі блекауту (тоді такого слова ще не знали, говорили простіше – аварійного відключення світла). Це було передбачено на випадок війни, стихійного лиха, техногенної катастрофи та інших НП, акумулятори були розраховані на 12-24 години безперервної роботи в автономному режимі. І в штаті кожної АТС обов’язково був акумуляторник – людина, яка обслуговувала акумулятори, стежила за їх справністю і була готова за необхідності включити їх у роботу.

Це було 40 років тому, а зараз? Скажіть, хоч хтось із мобільних операторів зумів забезпечити зв’язок упродовж 12 годин після початку масових відключень? І як наші комерційні структури, які займаються мобільним зв’язком, готуються до роботи у разі НП? Чи є на їх вежах альтернативні джерела електроенергії – акумулятори чи генератори, як здійснюється перемикання обладнання у разі блекауту, чи є конкретні особи, які зобов’язані цим займатися? В Україні є держконтора, яка видає ліцензії на право працювати на ринку мобільного зв’язку та зобов’язана стежити за тим, щоб зв’язок працював нормально. Здається, ця контора називається Держкомспецзв’язку. Цікаво, коли вона видає ліцензії, чи вона перевіряє у операторів готовність працювати у разі НП? І як, із якою періодичністю проводяться перевірки, якщо вони взагалі проводяться? Чи, можливо, у Держкомспецзв’язку сидять чиновники на кшталт тих, які запевняли нас, що Україна не експортує електроенергію?

Про антикварні «матюльники»

Тепер про ще одну проблему – систему оповіщення. За СРСР цим займалася телефонна служба Міністерства зв’язку, правонаступником якої став «Укртелеком». До завдань цієї структури входило не лише забезпечити споживачів – як державних, так і комерційних та приватних – якісним провідним зв’язком, але також підтримувати у постійній готовності системи оповіщення населення про надзвичайні ситуації. Простіше кажучи – щоб у кожному приміщенні була радіоточка, за якою у випадку НП передавалася б інформація про те, як діяти у тій чи іншій позаштатній ситуації.

Однак приблизно в 2000-х роках дротовий телефонний зв’язок ставав дедалі гіршим і гіршим, при цьому за нього стягувалися чималі гроші. У результаті люди почали масово відмовлятися від провідних телефонів і переходити на мобільний зв’язок, який був не завжди бездоганним, але все ж таки не таким огидним, як в «Укртелекомі». Приблизно водночас почали зникати з будинків та радіоточки – вони здебільшого не працювали через постійні проблеми з проводами, і ніхто всерйоз не займався ремонтами цього виду оповіщення населення.

На початку 2010-х «Укртелеком» було виставлено на продаж, у результаті його придбав донецький олігарх Рінат Ахметов. Здавалося б, ось тепер почнеться відродження проводового зв’язку та систем оповіщення, але вийшло якраз навпаки – з приходом Ахметова дротові телефони взагалі зникли з абсолютної більшості будинків та установ, а радіоточки, такі рідні колись «матюкальники» та «сковорідки», стали справжнісіньким історичним архаїзмом, якраз у магазинах антикваріату продавати. Звісно, ​​в «Укртелекомі» виправдовуються – мовляв, прокляті «металісти» постійно крадуть дроти, відновити їх немає можливості. Чесно кажучи, «відмазка» так собі: у тому ж Кам’янському багато абонентів дротового Інтернету та кабельного телебачення, і нічого, все працює. Може, тому що оператори ринків Інтернет-послуг та кабельного телебачення думають про те, як забезпечити якісне обслуговування абонентів, а не якусь «відмазку» вліпити?

І в результаті вийшло, що 23 і 24 листопада, коли «лягли» мобільний зв’язок, інтернет, телеграм та інші нові технології, під рукою не було старих добрих дротових телефонів, які могли б виручити в такій ситуації. А більшість населення жила у повному невіданні – що відбувається у місті та країні, чи є повітряна тривога, як справи у комунальних служб тощо. Що це, якщо не загроза безпеці людей?

А тепер питання – при приватизації «Укртелекому» в умовах договору купівлі-продажу, чи прописувалася вимога зберегти і провідний зв’язок, і систему оповіщення? Якщо так, то чому держава Україна не стежить за неухильним виконанням цієї вимоги? А якщо ні, то чим думали чиновники, які складали договір купівлі-продажу? І чи будуть вони притягнуті до відповідальності за справжнісіньке шкідництво, а інакше й назвеш умисне знищення систем, які забезпечують безпеку країни та її народу?

До речі, ще один маленький екскурс до історії. У блокадному Ленінграді у 1941-1943 роках не було світла, тепла та води, не працював транспорт. Але телефонний зв’язок працював, а системи оповіщення регулярно оголошували досі всьому місту: «Громадяни, повітряна тривога!». Що тоді чиновники думали більше і краще, ніж зараз? Є два традиційні питання: хто винен і що робити? Хто винен, начебто зрозуміло, а ось що робити… Ми не даватимемо поради Ахметову та його компанії, як відроджувати хоча б систему оповіщення, він володіє «Укртелекомом», йому, як кажуть, і карти до рук… Такі питання виникли після недавнього блекауту. Хотілося б почути на них відповіді та головне – чи зробили служби, про які згадується у цій статті, роботу над помилками?