25 лютого – 152 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) видатної української письменниці, поетеси.
Леся Українка є однією з найвідоміших та найшанованіших українських поетес. Вона стала однією з найбільш видатних представниць української літератури, заслуговуючи на те, щоб її назвати “королевою українського слова”. Леся Українка була не лише поетесою, а й драматургом, перекладачем, журналісткою та громадською діячкою. Вона здобула визнання своїх співвітчизників та отримала безліч нагород та відзнак за свою творчість та заслуги перед українським народом.
Леся Українка стала символом жіночої свідомості та боротьби за свої права. Вона була відома своєю активною участю в громадському житті, зокрема в національно-визвольному русі, де вона виступала за права українців та їхнє самовизначення. Її творчість, зокрема вірші про соціальну нерівність та боротьбу за правду та справедливість, викликала захоплення та співчуття української громадськості З нагоди цієї важливої події для українського народу архівне управління Кам’янської міської ради підготувало документальну виставку «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».
На виставці представлені документи, які відображають життєвий шлях та творчу спадщину української поетеси.
Творчий шлях Лесі Українки розпочався з самого
народження – 25 лютого 1871 року, з міста Звягеля Волинської області. Мати Лариси Косач-Квітки, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському
(1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.
Дівчинка змалку була поглинена світом літератури та творчості.
Вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси, а у 8 років – написала свій перший вірш. Лариса вивчила декілька іноземних мов. Але в 10 років у дівчинки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: у неї діагностували туберкульоз кісток. Із цієї причини довелося поставити хрест на музичній кар’єрі.
У 12 років Українка зайнялася перекладом книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, її почали друкувати в українських літературних журналах.
У 19-річному віці вона сама написала для молодших сестер «Стародавню історію східних народів». Перші вірші Лесі були опубліковані в 1893 році.
У 1911 році вийшла драма-феєрія «Лісова пісня», яка вважається одним з кращих творів Лесі Українки. Найбільш примітними темами у її творах були свобода, любов і природа. Письменниця створювала тонкі й ранимі образи з притаманною їй музикальністю слова. Завдяки Лесі Українці ні одне покоління замислювалося про це, намагаючись осягнути сенс любові. Сама поетеса теж не один раз занурювалася в це прекрасне почуття, однак, як і для її героїв, фінал не завжди був щасливим.
Велика любов Лесі Українки – Сергій Мержинський був хворий на туберкульоз. Ця недуга, на жаль, не давала спокою Лесі, приносячи їй сильні муки. Страшна хвороба не дала їм бути разом, що назавжди залишило відбиток жалоби у серце письменниці. Через якийсь час Леся Українка вийшла заміж за музикознавця Климента Квітку, який теж був хворий туберкульозом.
Чого може нас навчити сьогодні Леся? По-перше, бути рабом — це найбільша низькість, найглибша моральна прірва, це — вирок, без надії, людині й нації в цілому. (Так, Леся закликала: «Без надії таки сподіватись!» — але це були слова абсолютно внутрішньо вільної людини, до рабів вони не мають жодного стосунку). По-друге, «хто звільниться сам — той вільним буде; як звільнить хтось кого — в неволю забере».
Свобода виборюється (не декларується!) лише власними силами. Ларисі Петрівні доля відвела лише 42 роки життя. Але про таких людей важко сказати «була…». Лесин дух завжди присутній поруч з нами в оспіваній нею рідній Україні.
