24 березня на Основній сцені Театру ім. Лесі Українки відбудеться прем’єра вистави «Хто я є?» і відкриття нового театрального простору «Сцена на сцені».
Чому ця вистава позиціонується як «театральна провокація» розповів її режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Віктор Попов.
ПРО П’ЄСУ ТА ТЕАТР
-Вистава “Хто я є?” За п’єсою «Емігранти» Славоміра Мрожека не потребує якоїсь особливої реклами. Протягом 50 років вона досить успішно йде на театральних підмостках різних країн, у тому числі й у нашій країні. Це визнана класика. Повірте, таких глибоких і завжди актуальних п’єс у світовому репертуарі не так уже й багато. Адже погодьтеся, театр це не тільки розважальний заклад, але й те місце, де може відбутися зустріч глядача з самим собою, в тиші та в спонтанному діалозі може народитися відповідь на його особисті, можливо навіть до кінця неусвідомлені питання. Завдання театру провокувати глядачів бачити більше, ніж показано на сцені, ставити собі питання про людську природу, сенс власного життя. Саме у цьому бачу призначення сучасного театру.
ПРО ЖАНР ТА «СЦЕНУ НА СЦЕНІ»
– За жанром – це так звана театральна провокація, гра з глядачем навколо сюжету п’єси. У цій історії дуже важливий емоційний стан самого глядача. За задумом простір цієї вистави буде обмеженим. І глядачі, і актори будуть знаходитись на сцені за закритою завісою, тобто, завжди прихована сакральна частина театру віддається обмеженій кількості глядачів. У цьому прийомі і є основна ідея театрального простору «Сцена на сцені». І вся гра акторів побудована з урахуванням того, що, крім їх двох, у виставі буде присутній і третій персонаж – глядачі. Мені самому цікаво, наскільки наш глядач виявиться «контактним» і буде готовий вступити до цієї театральної гри, яку ми йому запропонуємо.
ПРО АКТОРІВ
– Сподіваюся, що ця вистава буде цікава глядачам саме акторською грою. Адже театр – це насамперед гра. Тому мені й хотілося б, щоб у цій виставі був адреналін акторської гри. Тим більше, що їх, акторів, там лише двоє. А ще в цій виставі актори незахищені рампою або завісою. Між ними та глядачами буде півтора метра.
Звісно, що для актора це – випробування. Але мені подобається, коли актори готові піти на подібне випробування. У цьому випадку це Іван Чебан та Ілля Каріков. Мені подобається, коли актори, осягаючи важкий матеріал, виростають як професіонали.