Про любов та не тільки на сцені Кам’янського

Є вистави, що вражають та захоплюють увагу з першої хвилини. Є ті, які примушують поступово занурюватися у задум автора, поволі розкриваючись різнобарв’ям сенсів. 16 червня на сцені Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки відбулась прем’єра, жанр якої визначено «карикатурна комедія», але яку, на мою думку, можна було б назвати комедією-провокацією.

Провокативною є сама назва. Усі знають, як буде англійською «любов». Проте «LUV», що з американського сленгу дійсно перекладається як «кохання», подано та сприймається в цій історії у якомусь примітивно-приниженому, смішному значенні. М’юррей Шизгал, автор п’єси, вважав, що це почуття має багато різних проявів та кожен розуміє любов по-своєму. І трапляється, що любов’ю вважається почуття, яке любов’ю ніколи не було та й не могло бути.

У центрі сюжету історія трьох людей, кожен з яких прагне бути щасливим. А яке ж щастя без кохання? Тому двоє колишніх друзів Мілт Мелвілл (Максим Монастирський) та Гаррі Берлін (Руслан Таран) намагаються знайти свій шлях до щастя за допомогою прекрасної Елен (Анастасія Харабуга).

Шизгал написав п’єсу на початку письменницької кар’єри – у 1964 році, як своєрідний мікс абсурдистського гумору та традиційної бродвейської комедії. Через рік її поставив на Бродвеї відомий театральний та кінорежисер Майк Ніколс – один з 18 людей у світі, які отримали всі чотири головні американські нагороди в галузі розваг: «Еммі», «Греммі», «Оскар» і «Тоні». Постановка отримала позитивні відгуки як глядачів, так і критиків: зокрема, здобула п’ять номінацій на театральну премію Tony Award і виграла у трьох з них, з успіхом йшла в багатьох театрах світу, в 1967-му році по ній було знято однойменний фільм. Та навіть через 60 років після написання вона залишається сучасною і актуальною, адже стосується довічних проблем самотності, людяності, довіри, цінності сімейних і дружніх зв’язків.

Перегляд цієї вистави я б порівняла з ситуацією, коли в улюбленому ресторані тобі приносять страву, смак якої спочатку ти просто не можеш зрозуміти. Не те щоб не подобається, важко визначитись – добре це чи погано, адже твого глядацького досвіду недостатньо для ідентифікації сприйняття. Через деякий час ти ніби потрапляєш у потрібну тональність, опиняєшся на «тій» хвилі, починаєш помічати нюанси, реагувати на жарти і комічність ситуацій. Як підсумок – фінал вистави зустрічаєш оплесками.

Вважаю, що вибір п’єси був певним викликом і для театру, і для глядача, тому дуже приємно, що з таким складним завданням впорались усі. Найбільша заслуга у досягненні потрібного результату належить режисеру-постановнику вистави Артуру Прокоп’єву та художнику-постановнику Миколі Костюшко. Органічне поєднання сценічного простору, власне дії, хореографії, музичних номерів, колоритних костюмів та безлічі деталей створили атмосферу дивної феєрії, що зачаровує, бентежить, але не відпускає. Талановита гра молодих акторів створила образи харизматичних диваків, за якими проте часто вгадується щось знайоме кожному. «Родзинкою» вистави для мене стали Кішки (артисти балету), які грали не менш переконливо, ніж виконавці головних ролей, а вокальні номери головного Кота Владислава Ісаченко стали прикрасою вечора.

Тішить, що в залі було багато молоді, що глядачі оцінили задум цієї непростої вистави, що у багатьох може виникнути бажання ще раз побачити історію чудернацького любовного трикутника, щоб тепер вже не пропустити жодної дрібниці та насолодитись чудовою акторською роботою.
Отже, 6 липня о 18.00 на сцені нашого театру – знову «LUV», а у всіх охочих є можливість зануритись у комедію і драму людських стосунків, розбитих мрій та сподівань на прекрасне майбутнє.

Світлана Садовенко.