Сьогодні – рівно 500 днів з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. У зв’язку з цією чорною датою мер Кам’янського Андрій Білоусов звернувся до містян.
У зверненні говориться:
«Шановні Кам’янчани!
Ця війна триває вже 500 днів. За 500 днів можна збудувати важливий інфраструктурний об’єкт, який принесе багато користі громаді. За 500 днів дитина встає на ноги і починає говорити перші прості слова. Так є, і так буде. Але поки ми зосереджені на іншому. Ми маємо вистояти та обов’язково Перемогти.
Це були важкі 500 днів, сповнені болю і втрат. І напевно, багато хто з нас захотів би викреслити ці дні зі свого життя. Але ми не будемо цього робити, бо це несправедливо – нищити пам’ять про тих, хто назавжди залишився у минулому, щоб у нас було майбутнє.
Це трагічний досвід, якого ми не прагнули. Але ми мусимо опанувати його, щоб він не перетворився на вічний біль. І лише заради цього варто наново пережити і хаос перших днів, і радість перших перемог. Щоб переступити через свої страхи, дати собі раду та заново навчитися жити – посміхатися сонячному дню, будувати плани, мріяти та кохати.
Ми пережили та ще переживемо неймовірну кількість різних емоцій та почуттів: від гніву та люті – до розпачу та втоми. Але я переконаний, що ми ніколи не зневіримось і ніколи не здамося, бо ми точно знаємо, що правда на нашому боці, і Перемога буде за нами.
Чому навчила нас ця війна, що вона нам відкрила?
Вона відкрила справжню цінність того, що ми подекуди навіть не помічали. Тиша – особливо вночі – це розкіш. Обійми з рідною людиною – це щастя, кожна мить якого відбивається твоїм серцем. Навіть нашим не найчистішим повітрям починаєш дихати по- іншому, коли розумієш, що таке бути вільною людиною.
Війна показала, хто ми є насправді, і яка сила живе в кожному з нас. Добре пам’ятаю, як зустрів звістку про війну. Одразу виїхав на роботу та зібрав всю команду. Жодної паніки, жодних істерик в Кам’янському не побачив – тільки спокійна зосередженість, тільки сталева воля.
Багато років я попрацював в житлово-комунальній сфері та, чесно кажучи, вже звик до трохи легковажного ставлення до комунальників. Але яку згуртованість та завзятість проявили працівники цієї сфери з початком бойових дій! Вони постали як справжні воїни тилу, без якого не втримається жоден фронт. А як чітко та злагоджено діють наші медики, наші газовики, наші електрики, правоохоронці, працівники ДСНС. Як невтомно допомагають освітяни, спортсмени, волонтери, благодійні організації, міжнародні партнери та небайдужі мешканці нашого міста. Разом ми перетворили наше місто на «острів стабільності».
Довгі зимові вечори без електрики навчили нас бачити світло в очах тих, хто поруч. Були дні, коли мені здавалося, що я буквально тримаю руку на пульсі нашого міста. І я знав, що «серцебиття» Кам’янського – впевнене та спокійне. Саме тоді я повною мірою відчув, що наше місто – невичерпне джерело спокійної сили України.
Зрештою, ми заново відкрили для себе країну, в якій прожили 30 років. Сьогодні в наших душах не жевріє, а палає патріотичний вогонь свободи, єднання, жаги до справедливості та любові до рідної землі.
Я щиро дякую нашому Президенту та всім, хто був поруч всі ці 500 днів та ночей: керівникам промислових підприємств, депутатам, працівникам міської ради, підприємцям, волонтерам, кожному мешканцю міста, кожному українцю, який вимушений був покинути свій дім і для кого Камʼянське стало другим домом. Перш за все, дякую за почуття гордості, яке я відчуваю через належність до громади Кам’янського, до Народу України. А ще – за щирість, волелюбність, солідарну підтримку та невичерпний оптимізм.
Від усього серця дякую захисникам та захисницям за кожен з цих 500 днів. Хоча і розумію, що «час не лікує», і жодні слова вдячності не можуть виміряти страшну ціну, яку платять наші Герої за право жити у вільній країні. Честь і Слава нашим мужнім воїнам за їхні неймовірні зусилля, за кожен тихий день, за тисячі врятованих життів. Вічна пам’ять всім полеглим.
Єдине, що ми можемо – працювати так, щоб не соромно було ні перед собою, ні перед хлопцями, які нас захищають, ні перед дітьми, яким жити в Кам’янському після Перемоги!».
