У Дніпрі роздумують про (де)централізацію

В Україні кипить дискусія щодо витрат місцевих громад.
Нагадаємо, лідер фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія запропонував фактично забрати частину фінансів у місцевого самоврядування, бо там, мовляв, тратять гроші «не туди, куди треба», і передати ці кошти центральній владі. У відповідь на адресу Арахамії та його колег з вищих щаблів української влади посипались справедливі докори – адже центральна влада теж грішить незрозумілими витратами, наприклад, виділяє більш як пімільярда гривень на музей голодомору, що аж ніяк не доречно під час війни.
Свою думку вирішив оприлюднити голова Дніпропетровської обласної ради, представник «Слуги народу» Микола Лукашук.
«Про економіку військового часу, простими словами.
Публічний простір у ФБ та ТГ останніми днями просто розривають історії про київську бруківку, новий стадіон, серіал та заміну герба від Мінкульту, музей Голодомору та ще десятки історій про умовне «укладання асфальту та фарбування стін» у місті або селищі X.
Гострі дискусії, ба навіть, гучні скандали стосовно того, навіщо витрачати на це гроші, поки країна воює, виникають все частіше.
Люди переводять ці витрати на мавіки та джипи для військових і виникає цілком логічне питання – невже немає інших потреб, які б наближали нашу Перемогу, підтримували військо, наших захисників, їхні родини?
Хто винен? Куди дивиться влада?
Всі хочуть однозначної відповіді.
….Почну, як то кажуть, із «абетки» простими словами.
Зараз під час війни бюджет держави умовно ділиться на дві частини.
Військовий та соціальний.
Бюджет військовий фінансується виключно за наші кошти, наші внутрішні податки. Така умова міжнародних партнерів. Вони дають зброю. Але прямо не фінансують війну. І не дають коштів на зарплатню нашим військовим. Все закривається виключно за рахунок податків країни. Яких, звісно, не вистачає, адже економіка країни зруйнована і ледь дихає.
Бюджет соціальний. Це те, що фінансують наші партнери. І тут все більш-менш добре.
Для розуміння: дефіцит бюджету на початок року був фактично 49%. Тобто у кожній гривні в країні 49 копійок – це кошти міжнародних партнерів.
Виникає питання: у нас велика кількість руйнувань, зруйнована економіка. Так звідки стільки грошей, що ми можемо замовляти ремонт бруківки, фарбувати стіни та замовляти серіали під час війни?
Звідки взагалі взялися зайві кошти?
….. Є такий податок – ПДФО. Податок на доходи фізичних осіб. Ми всі його сплачуємо. І він іде саме у соціальний бюджет. Це ті гроші, які потім повертаються нам, як платникам податків, у вигляді світлих заасфальтованих вулиць, відремонтованої каналізації, теплоенерго, відремонтованих парків та нових стадіонів.
Він ділиться наступним чином: з кожних 100 грн 64% зі сплаченого ПДФО залишаються на місцях. Тобто ідуть у бюджет міста, громади.
21% іде в бюджет країни, ще 15% залишаються в бюджеті області.
Таким чином, левова частка (64%) податків залишається у бюджетах місцевого самоврядування.
З початком війни за рахунок податків, які сплачують наші військові, надходжень стало значно більше.
Деякі громади, які до війни були дотаційними, завдяки цим надходженням стали спроможними. У них зʼявилися гроші, а разом із ними – можливість їх витрачати.
……І тут постає питання – на що саме?
На гарні, але під час війни зовсім необовʼязкові речі, як то нова тротуарна плитка, стадіон, фарбування парканів і таке інше.
Або ж на підтримку ЗСУ та проєкти, спрямовані на розвиток громади, ремонт та підтримку критичної інфраструктури, підготовку до зими, на формування її економічної стабільності та спроможності на багато років наперед.
І тут треба зберегти баланс. Про який багато хто з мерів та голів громад почав забувати.
В умовах децентралізації треба ремонтувати інфраструктуру, тощо.
І треба допомагати ЗСУ.
Тому що заслуги голів громад в тому, що на них «впали» ці кошти, немає. Жодної. І це завжди треба памʼятати.
Законодавчо це не закріплено. Тому і зʼявляється «київська бруківка» та її аналоги.
……Перша думка, яку я чув, при спробі відповісти на запитання, як вирішити питання необґрунтованого витрачання коштів, – забрати у громад ПДФО, те що дозволяє їм «фарбувати паркани, будувати стадіони та класти асфальт».
Але на які кошти тоді відбудовувати зруйновані райони, налагоджувати життя на деокупованих територіях? За які тоді кошти допомагати людям після можливих «прильотів»?
Візьмемо хоча б Херсонщину, яку допомагають відновлювати інші області, зокрема, Дніпропетровщина.
Це ж робиться в тому числі за ті кошти, які отримані областю від податків військових.
Для розуміння, тільки в тому році обласна рада виділила з обласного бюджету фактично 1,3 млрд. грн на підтримку сил оборони. І не кричала на весь світ, що ми допомагаємо військовим. Це повинно бути апріорі.
А ще не забуваємо – зима близько.
Інфраструктура понівечена ворогом. Треба придбати генератори, відремонтувати те, що дійсно потрібно. І в містах, громадах завжди є, що робити.
І тут, враховуючи стан тепломереж, критичної інфраструктури, компенсації різниці в тарифах, громадам теж доведеться розраховувати здебільшого на себе.
Тому забирати у громад ПДФО військових не можна. Категорично не можна.
…..Які ще варіанти існують?
Один з них – це централізація коштів від ПДФО військових в центральному бюджеті, що дозволить скерувати їх на потреби нашого війська та оборонної промисловості. Адже нагадаю, усі витрати на війну фінансуються виключно з нашого бюджету.
Тут також є ризик того, що якийсь міністр або голова комітету захочуть протягнути питання виділення коштів на ще один музей, який дуже потрібен під час війни…
Або замовити через міністерство новий серіал….
Ще варіант – передача цих коштів виключно на обласний рівень. Тут також є як плюси, так і мінуси.
Третій і найрадикальніший варіант – це повне звільнення військових від сплати ПДФО на час військового стану.
Це може здатися парадоксальним, але він також розглядається.
Особисто я проти такого варіанту.
Це може стати стресом для деяких громад. І сьогоднішні громади, які стали спроможними, одразу стануть дотаційними.
І жодна громада, яка сьогодні допомагає ЗСУ, вже не зможе придбати мавіки та іншу потрібну військовим амуніцію або автівки.
Ідеальний варіант такий.
Внести на рівні постанови уряду або закону наступні зміни:
50% грошей, які заходять на громаду або область в обовʼязковому порядку, повинні витрачати на програму підтримки Сил оборони.
У нас в області діє, наприклад, програма підтримки ТРО та забезпечення громадського порядку. Це дозволяє виділяти кошти та підтримувати наші ТРО, Нацгвардію, поліцію, ДСНС, СБУ.
Розумію, питання непросте і дискусійне. Але нам потрібно шукати рішення та адаптуватися.
Слід памʼятати, що ми ще не виграли війну. Нам треба відповідати на загрози, які є і які ще можуть бути.
Вчитися вмінню розставляти пріоритети, адже, як демонструє практика, його бракує.
Працюємо разом заради майбутнього України.
Памʼятайте, ми переможемо і все відбудуємо.
Слава Україні!», – написав Лукашук у своєму фейсбуці.