Ласкаво просимо до Кам’янського, пане наглядаючий!

На фото – те, на що зараз перетворилася колишня зупинка електрички «Платформа 7 кілометр» біля готелю «Зоря».
Колись тут біло людно, бо кілька разів на добу ходила електричка, яка курсувала з Дніпра через наш Лівий берег і до станції Балівка, що в Дніпровському районі.
Цей поїзд з’явився у першій половині 70-х років минулого століття і одразу став дуже популярним. Взагалі, тоді, у 70-х, на житловому масиві Черемушки у Дніпродзержинську з’являлося багато чого нового і корисного. Було проведено трамвайну лінію 1-го маршруту до перехрестя вулиць Скаліка і Глаголєва; збудований і прийняв перших клієнтів готельний комплекс «Зоря»; по Глаголєва відкрився торговий центр «Україна» з рестораном на другому поверсі; збудовані спочатку 7-ма поліклініка, а потім і 7-ма лікарня; один за одним зводилися житлові будинки по вулицях Скаліка, Ніколенка, Глаголєва, Ціолковського та Онищенка. А на схилі біля готелю «Зоря» просто в землю було вмонтовано величезного годинника, який було добре видно здалеку. Такими були своєрідні ворота на Черемушки, а залізничний міст біля «Зорі» прикрашав величезний плакат з написом «Любіть своє місто, дбайте про його красу!».
Що стосується електрички, вона дійсно була дуже корисною. По-перше, нею можна було доїхати з Соцміста і станції Баглій до Черемушок, Дніпробуду і на Лівий берег, який тоді теж активно забудовувався. По-друге, нею добирались до своїх «фазенд» володарі садових ділянок, розташованих на греблі Дніпродзержинскької ГЕС. І, по-третє, було досить зручно їздити з Черемушок чи «Аврори» до Дніпропетровська і в зворотньому напрямку. До останніх днів, поки електричка курсувала, нею їздило багато учнів та студентів, для яких проїзд у маршрутках був дорогуватим. А у «лихі» та напівголодні 1990-ті цей поїзд став ще й «продуктовим», точніше, «овочевим». Чимало людей, здебільшого пенсіонерів або безробітних, їздили цією електричкою до Балівки працювати на ланах – чи то ще колгоспних, чи вже фермерських. Вони збирали врожай картоплі, капусти, цибулі, буряку чи моркви, за це у якості плати за працю їм видавалися ці овочі, частина зібраного. І їхала до міста «картопляна» чи «капустна» електричка, а зароблені продукти були доброю допомогою малозабезпеченим городянам. Адже тоді і зарплатню, і пенсію затримували місяцями, а багато хто й зовсім не мав ніякої роботи. Так що електричка була потрібною для нашого міста.
Але настала пора змін, і ось вже кілька років, як рейси цієї електрички просто скасували. Чому так вирішили в Придніпровській залізниці – невідомо. Може, вважають цей поїзд економічно невигідним, може не вистачає рухомого складу, може, ще щось. Але електрички немає. Десь наприкінці 1990-х один дніпродзержинський бізнесмен плекав ідею відкрити комерційний залізничний маршрут від станції Баглій до Лівого берега, де пустити кілька електровагонів, але щось не склалося – чи то «Укрзалізниця» не пустила комерсанта у свій бізнес, чи то дуже дорого виходило придбання вагонів і користування коліями, але ця ідея померла, так і не народившись.

А зараз маємо те, що маємо – напівзруйновані перон і касове приміщення, густі зарослі диких дерев і кущів, купи сміття та фактично безкоштовний громадський туалет. Місце якесь моторошне, у темний час доби тут дійсно й ходити страшно. І привести цю ділянку міська влада не може, бо земля тут належить «Укрзалізниці», якій немає ніякого діла до благоустрою Кам’янського.
Взагалі, нинішня ситуація на «Укрзалізниці» вражає. Колись квітуче державне підприємство-монополіст доведено, як то кажуть, «до ручки». Вагони та локомотиви виготовлені ще в СРСР, НДР та ЧССР – державах, яких не існує вже понад 30 років; давно не ремонтовані приміщення вокзалів та станцій; занедбані полустанки, як у Кам’янському. І постійне зростання тарифів що на вантажні перевезення, що на пасажирські. Куди йдуть гроші – незрозуміло. А на тлі цього безладу – регулярні корупційні скандали, крадуть на «Укрзалізниці» мільйонами.
Зрозуміло, що щось не так з керівництвом цієї державної компанії. Є там, наприклад, така собі Наглядова рада – орган, який повинен виробляти стратегію розвитку підприємства і контролювати доброчесність та компетентність менеджменту. Але – у цій раді чимало іноземців, яким «до лампочки» проблеми «Укрзалізниці». Або є там і наш громадянин, такий собі Сергій Лещенко, колишній журналіст і народний депутат. Стало анекдотом те, що він нічогісінько не тямить у залізничній справі – не знає навіть ширини колії в Україні і чому робітники на станціях «обстукують» колісні пари вагонів. Та, мабуть, і що таке колісна пара, він теж уяви не має. Але ж отримує заробітну платню десь 300 тисяч гривень на місяць. Таке от керівництво в стратегічній державній компанії.
Ми знаємо, що наш сайт читають у Києві. Тому ласкаво просимо члена Наглядової ради «Укрзалізниці» пана Сергія Лещенка в Кам’янське, щоб він особисто ознайомився з жахливим станом напівзруйнованих платформ і почав вирішувати питання, що з ними робити далі. Гарантуємо, що оселимо цього пана в готелі «Зоря» – хай бачить з вікна результати «господарювання» своєї контори. А ще – у нашій редакції є колишні залізничники, вони беруть на себе зобов’язання поділитися з Лещенком своїми знаннями залізничної справи. Причому – безкоштовно, на засадах благодійності і допомоги державі, яка щось ніяк не може навести лад на своєму підприємстві…