70 років тому в Кам’янському було збудовано легендарний «Будинок зі шпилем». Фото

Будівництво одного з найбільш впізнаваних будинків у місті було розпочато у 1951 році.

Шестиповерхова прибудова до нього в лівому торці, яку вінчає високий шпиль із прямокутним мезоніном та широкою колонадою, добре відома всім кам’янчанам.

Сам будинок є частиною житлового комплексу, який має форму правильної замкнутої трапеції із містким закритим внутрішнім двором. Його будівництво тривало протягом двох років і фінальну крапку в його зведенні було поставлено вже 1953 року.

На тій частині цього комплексу, яка виходить на Цегляний провулок, на стіні є барельєф, який свідчить, що будівництвом  займався трест «Дзержинськбуд».

Цей трест був створений у лютому 1946 року спеціально «для відновлення підприємств чорної металургії, будівництва житла, об’єктів соціально-культурного та побутового призначення в післявоєнний період». Згодом трест виросте у потужну будівельну організацію, добре відому не тільки у нас у місті та в Україні, а й у всьому СРСР. Крім того, він став першою сходинкою у кар’єрі багатьох відомих державних та партійних діячів Радянського Союзу. Наприклад, у 1946-1953 роках у ньому на посадах директор підсобного господарства, а потім заступника начальника Відділу робочого постачання працював Микола Федорович Васильєв, майбутній міністр меліорації та водного господарства СРСР.

Коли у 1947 року було затверджено перший післявоєнний генеральний план Дніпродзержинська, згідно з яким головною міською магістраллю мав стати нинішній проспект Свободи, саме робітникам та інженерам «Дзержинськбуду» належало в короткі втілити в життя цей амбітний план. Відомо, що стіни в цьому та інших будинках на проспекті Свободи штукатурила Тамара Федорівна Зориченко, яка, прийшовши на роботу в трест 17-річною дівчиною, пропрацює в ньому аж 48 років. А у далекому 1947 році вона тільки починала осягати ази своєї робітничої професії і стане справі справжнім майстром. Пізніше її досягнення будуть відзначені багатьма урядовими нагородами, а у травні 1983 року за визначні трудові успіхи при будівництві киснево-конвертерного цеху ДМК їй було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Проте старожили згадують, що монументальні будинки головного проспекту міста будували, зокрема, і полонені німці, а також ув’язнені. Документальні підтвердження цього можна знайти у книжці Володимира Сергійчука «НОВІТНЯ КАТОРГА. Військовополонені та інтерновані Другої світової в УРСР» (Київ: Українська Видавнича Спілка, 2001 р.).

Згідно з документами, наведеними в цій книзі, на роботу в трест «Дзержинськбуд» відправляли військовополонених німців, румуни та угорців з табору № 315, який був офіційно «закріплений» за різними господарчими організаціями в Дніпропетровській області, забезпечуючи їх безкоштовною трудовою силою.

Так, у телеграмі секретареві ЦК КП(б)У Кагановичу (дата відправки 12 листопада 1947 году) з приводу направлення для українських будов додаткового контингенту військовополонених, міністр внутрішніх справ СРСР Круглов фактично виправдовується, що зміг виділити тресту «Дзержинськбуд» лише 450 осіб через те, що «Міністерством авіаційної промисловості було порушено перед урядом клопотання про залишення 7715 осіб військовополонених на роботах цього Міністерства». Далі він зобов’язується направити ще 305 військовополонених трестам «Південважбуд» і «Дзержинськбуд», щоб забезпечити виконання робіт, що виконуються в заплановані терміни. Військовополонені продовжували працювати на розбудові міста до 1955 року, поки у області функціонував вищезгаданий табір.
Звісно, що цей факт ніде не знайшов свого відображення і ні на одній будівлі по проспекту Свободи немає ніякої таблички, або іншого пам’ятного знаку, які б свідчили про участь полонених в їх будівництві.