10 жовтня у приміщенні донорського центру Кам’янського «Біофарма плазма» було презентовано проєкт, що об’єднав людей різного віку та професій: лідерів громадських організацій та митців, дорослих та студентів, онкопереможців та донорів. Назва проєкту – «Рак_боятися_не можна».
Ідея належить письменниці, поетесі Марії Дружко, яку добре знають у нашому місті.
Як розповіла Марія, все почалося з одного вірша, що написаний у складні для неї часи, у 2020 році, коли довелося боротися з тяжкою хворобою. Лікування було тривалим та виснажливим. Саме тоді з’явилася думка спробувати створити проєкт, що розпочався із заснування соціально-літературного конкурсу. З усієї України почали надходити твори, люди дякували за можливість висловити те, що їм болить, тому що багато хто з учасників або особисто пережили онкологію, або хворобу переживали їхні близькі та рідні. За результатами конкурсу вийшов перший альманах «Рак_боятися_не можна», у минулому році було проведено другий конкурс. Під час роботи над другим альманахом і відбулось знайомство Марії Дружко з художницею Анастасією Пустовойтенко, яка на волонтерських засадах створила ілюстрації до збірника.
Ідеї фотосесій з тими, хто пережив онкологію та знайшов у собі сили жити і рухатися далі, вже були. І це дуже добре, оскільки у нашому суспільстві ця хвороба викликає жах, а діагноз «рак» часто сприймається як смертний вирок. Тому і треба розповідати про історії успіху, про тих, хто вийшов переможцем у цій боротьбі. Як сказала Марія, рак – це та ж війна, тільки всередині людини. І хтось не витримує і здається, а хтось прагне перемогти і виграє цю битву, щоб потім ще й допомагати іншим.Примітно, що саме такого проєкту історій успіху, втіленого у виставці портретів онкопереможців, в Україні ще не було.
Символічно, що цей захід було організовано у донорському центрі за активною підтримки його керівництва. Донор – це людина, яка дає іншим, абсолютно невідомим людям, шанс вижити, рятуючи їх життя своєю кров’ю. У повсякденному житті вони не хизуються своїми вчинками, про це мало хто знає, але вони, безперечно, заслуговують на повагу й вдячність.
На портретах, які створила Анастасія Пустовойтенко, були ті, хто переміг хворобу, та ті, хто просто й буденно, незважаючи на важкі часи і труднощі, усвідомлено ділиться своєю кров’ю, даючи надію.Портрети вийшли дуже теплими, наче осяяними зсередини, а в очах її героїв – світло.
У промовах організаторів, учасників та гостей, що прийшли підтримати цей проєкт, над яким так довго працювало багато різних людей,лунали слова подяки, надії та віри.
Виступи студентів Кам’янського фахового музичного коледжу імені Мирослава Скорика допомогли створити святкову та водночас камерну атмосферу, що втілює нашу спільну упевненість у перемогу життя над смертю, добра над злом, світла над темрявою.
Що «виштовхує світ до життя»? У поезії Марії Дружко, де звучали такі слова, це не було запитанням. Утім саме про подібне замислюєшся, коли стаєш свідком хороших та значущих подій. Відповідь очевидна – небайдужі люди, які мають активну громадянську позицію, здатні об’єднатися, підтримати добру ідею, втілити її та порадувати інших своїм талантом.
