Думки з приводу: про доброго царя і вівців

Після успішного наступу ЗСУ у Курській області почали багато писати про те, що по іміджу Путіна завдано страшного удару, що він опинився на самоті, і його цураються навіть близькі, що росіяни усвідомили, нарешті, що ніякий Путін не владика, і не має у нього нічого надлюдського, а навпаки стали свідком  його особистої безпорадності.  

Проте, дивлячись сюжети з Росії, де постраждалі від війни росіяни волають і благають: «Путин, спаси! Путин, помоги!» (добре, що хоч не на колінах, хоча все ще попереду), стає  зрозумілим, що з іміджем у Путіна поки що, на жаль, все нормально, що його досі вважають всесильним і непереможним, майже чарівником, якому підвласно геть усе. Можливо, не усе населення, але більшість – точно! І це після того, як на їх голови, у самій Росії, кожен день падають ракети і дрони,  палають будівлі, а вони самі змушені кидати власні домівки і тікати куди очі дивляться, бо влада не допомагає їм евакуюватися. У цьому всьому вони звинувачують кого завгодно: ЗСУ, свою «хваленую» армію, генералів, чиновників, кадирівців, пропагандистів, телевізійників – але тільки не Путіна. Цар хороший – бояри погані…

Декілька днів тому у Бразилії розбився пасажирський літак, загинули 62 чоловіка. Путін зразу ж висловив співчуття президенту Бразилії з цього приводу. Зате з самого початку наступу ЗСУ він ні разу не звернувся до жителів Курської області, частина яз яких опинилася, дякуючи, в першу чергу, саме йому, верховному головнокомандувачу,  в «бандерівській» окупації,  взагалі до жителів країни, не пояснив, що відбувається, не заспокоїв їх, нічого не пообіцяв, не порадив. Коротше кажучи, просто проігнорував. Загиблих заокеанських   бразильців, виходить, пожалів, а на своїх співвітчизників – начхати.  А ті все одно продовжують волати: «Путін, спаси!»

Як казав колись відомий російський поет-класик: «Умом Росію не понять»…

Історичні паралелі настільки паралельні…Колись російський народ так само вірив у доброго царя. Вважав, що той є хорошим, розумним  і справедливим, а от його оточення (чиновники, бояре, дворяни) – погане,  приховує від нього справжній стан речей. Тому вони так погано живуть. І єдиний шанс виправити ситуацію – донести до правителя правду.  Щоб той, коли дізнається, виніс справедливе рішення і покарав винних.  З цього приводу один розумний чоловік сказав: «добрий цар» – це один з «вовчої зграї», який ніколи не допомагатиме «вівцям».

Як ми пам’ятаємо з історії, колись віра у доброго царя дуже погано закінчилася: як для самого царя, так і для усієї країни. А історія, як бачимо, любить повторюватися. Особливо для тих, хто не вчить її уроки…