У 2019 році за ініціативи директорки Львівської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Романа Іваничука Тетяни Пилипець був запроваджений Всеукраїнський форум військових письменників – унікальна платформа, на якій чинні військові ЗСУ, журналісти, історики, письменники, ветерани АТО/ОСС, волонтери мали змогу презентувати свої книги, спілкуватись між собою та прихильниками своєї творчості. З початком повномасштабного вторгнення більшість авторів форуму стали на захист України. У альманасі “#Голоси”, який 10 вересня у Кам’янському особисто презентувала Тетяна Пилипець, зібрані прозові та поетичні тексти, а також роздуми тридцяти учасників Всеукраїнського форуму військових письменників, що стали рефлексіями, а також своєрідним свідоцтвом і хронологією пекельних місяців 2022–2023 років.
Виступаючи перед присутніми Тетяни Пилипець розповіла про історію цього проєкту, про те як з’явилася сама ідея зібрати під одним дахом людей, яких об’єднує не тільки літературна діяльність, а й військова форма, яку вони вимушені були одягнути, захищаючи рідну землю від ворогів.
Особливу увагу пані Тетяна приділила авторам, чиї твори увійшли в альманах, розказуючи інколи смішні, інколи сумні історії, пов’язані з ними, з їх цивільним й фронтовим життям, та з їх творчою діяльністю в окопах під вибухами ворожих бомб і снарядів.
А коли Тетяна Пилипець розповідала про відомого письменника та журналіста Василя Паламарчука, з яким вони товаришували упродовж кількох років і який загинув 3 липня виконуючи бойове завдання на Донеччині, на очах у багатьох присутніх жінок наверталися сльози.
Ми з його дружиною, Наталкою, переконували Василя залишитися ще на два тижні на лікування зі хворою ногою у Трускавці, але рота, якою він командував, вже була у Нью-Йорку на Донеччині й він хотів долучитися до своїх бійців… Веселішої, позитивнішою, красивішою душею, тілом і серцем людини я не знала і, напевне, вже не знатиму. Я вдячна хлопцям, які змогли евакуювати його тіло. Бо якби тіло Адвоката, а це був його позивний і його професія, потрапило до рук росіян, ми б його ніколи вже не побачили – зазначила Тетяна Пилипець.
У альманасі представлені твори як письменників-чоловіків, так і жінок, які мають свій особливий “жіночий погляд” на російсько-українську війну та на ті процеси, які відбуваються у нашій країні. Пані Тетяна особливо запропонувала присутнім звернути увагу на творчість письменниці, яка пише під псевдонімом Ольга Донеччанка. Свого часу після окупацію рідного Донецька російськими військами, Ольга вимушена була з чоловіком покинути рідну домівку через реальну загрозу фізичного знищення. Наразі у своїх творах вона пише про українську Донеччину, про те, що в селах Донецької області ще донедавна всі розмовляли українською мовою і співали українських пісень, а ствердження російських пропагандистів про те, що Донеччина – це історично російськомовний регіон – не має нічого спільного з правдою.
Інша авторка, Олена “Ластівка” Мокренчук, чиї твори також представлені в альманасі, добре відома широкому загалу українського суспільства.
Оленка багато років воювала і була пресофіцеркою легендарної 72-ї окремої бригади Чорних Запорожців. А потім її забрали до Генштабу, де вона була помічницею самого Генерала. Я їй дуже дякую зокрема за дитячу прозу, яку вона писала на позиціях. Діти обожнюють її історії про фронтову лисичку Аліску, – розказала Тетяна Пилипець.
Нагадаємо, що цього року Олена Мокренчук зі своїм твором “Фронтова педагогіка” стала фіналісткою конкурсу воєнної прози у номінації “Мемуари”.