Півстоліття тому для Кам’янського проєктували парк у Самишиній балці

Краєвид Самишиної балки. Фото з архіву Мороза Олега Миколайовича, місто Кам’янське

“Рекреационный парк – это совокупность разных по функциональному содержанию зон, объединенных архитектурно-планировочными средствами в крупный зеленый массив, который совмещает в себе как искусственные сооружения и устройства, так и природные элементы. Являясь общегородским зеленым массивом широкого пользования, он предназначен, в первую очередь, для организации досуга населения крупного города или группы городов. Парк может занимать неудобные для строительства земли, способствуя этим улучшению городского ландшафта и его рациональному использованию”,— такими словами починається стаття архітектора Косаревського “Рекреационный парк в промышленном городе”, опублікована в № 11 журналу “Строительство и архитектура” за 1975 рік і присвячена плануванню парку “Шамишина Балка” в Дніпродзержинську, повідомляє mis.dp.ua.

Схема зі статті. Знизу тут – “Черемушки”, ліворуч – район вулиці Димитрова (нині Грушевського), згори – район “55-го блочка”, праворуч – Романкове

Як зазначав автор, місце для паркового масиву було обрано в периферійній південно-західній частині міста на території балки, не придатної для будівництва. Гарні можливості облаштування парку забезпечували її розміри – близько 460 гектарів, наявність великого водного дзеркала у 20 гектарів, віддаленість від промислових підприємств.

У складі парку намічалися вхідна зона (парадний бульвар), центральна зона відпочинку (парк культури та відпочинку), зона атракціонів (луна-парк), фізкультурно-спортивна зона (спортивний парк та парк-стадіон), дитяча зона (садок для дітей) та господарський сектор.

Головний вхід мав бути організований у вигляді півкільцевого парадного бульвару, неподалік якого були запроєктовані луна-парк та сад для дітей. Парк культури та відпочинку і спортивний парк утворювали б центральне ядро. Біля входу на парадний бульвар з боку міста планувався парк-стадіон. На околиці території розміщувалась би господарська зона.

У парку передбачалися парковий палац, поле масових дій, літній театр, бібліотека-читальня, оранжерея-зимовий сад, танцювальний майданчик, виставкові павільйони та майданчики для культурно-просвітницької роботи. Спеціальні галявини відводилися для ігор і колективних розваг.

У секторах спокійного відпочинку та охорони природи планувалося небагато споруд: база короткочасного відпочинку з човновим причалом, приміщення для наукової роботи та будинок садівника. Серед місць відпочинку виділялися галявини для пікніків із місцями для багать, а також численні видові майданчики.

Сектор охорони довкілля являв би собою природний заказник із закритим режимом користування та обмеженим відпочинком. У центральній частині заказника виокремлювалася ділянка під дендрарій-арборетум та зоопитомник з вольєрами для тварин.

У мережі пішохідних доріг проєктованого паркового масиву виділявся кільцевий прогулянково-оздоровчий маршрут – теренкур, який проходив би через усі зони вздовж найцікавіших об’єктів парку та привабливих краєвидів. Довжина цієї кільцевої дороги мала сягати 8 кілометрів.

Та шкодувати за цими планами не варто. Швидше за все, в статті було описано лише проєктну пропозицію, виконану одним із київських інститутів на завдання високих республіканських установ. Далі неї ця справа не просунулась, а згодом і саму балку спостигла лиха доля: зсуви, руйнування будинків, проблеми відселення. І, серед іншого, – зникнення тієї самої водойми, покликаної стати однією з “родзинок” задуманого парку.