“Острови”: чому варто побачити захопливий любовний трилер з Семом Райлі та Стейсі Мартін

1 січня 2026 року в український прокат виходить фільм “Острови” (Islands) – напружений і водночас чуттєвий любовний трилер, що ховається під маскою курортної безтурботності.

Це історія про самотність, бажання втекти від себе й небезпечну близькість, яка здатна зруйнувати життя. Стрічка Яна-Оле Ґерстера, показана в офіційній програмі Берлінале, доводить: навіть під безжальним сонцем Канарів може народитися темний нуар, у якому кожен погляд і кожна пауза мають значення.

УНІАН разом з кінокомпанією “Артхаус Трафік” розповідає, чому варто подивитися цю стрічку в кінотеатрах.

Любовний трилер без кліше

“Острови” не грають за правилами класичного жанру. Тут немає різких поворотів заради ефекту, натомість напруга наростає поступово, майже непомітно. Історія Тома, колишнього перспективного тенісиста, який застряг у нескінченному літі готельного життя, стає хронікою внутрішнього застою.

Поява загадкової туристки Анни здається шансом на перезавантаження, але дуже швидко цей зв’язок починає тріщати по швах, перетворюючись на пастку. Коли зникає чоловік жінки, романтична ілюзія остаточно розсипається, а фільм змінює тон – від меланхолії до тривожного детективу.

В головній ролі – британський актор Сем Райлі

Номінант на премію BAFTA Сем Райлі грає Тома з разючою точністю. Його герой майже не говорить про свої почуття, але кожен рух, кожна затримка погляду видають глибоку внутрішню кризу. Це роль, побудована на тиші й недомовленості, й саме тому вона так працює.

Райлі створює образ чоловіка, який поступово усвідомлює: втеча від життя може бути не менш небезпечною, ніж активний вибір. За це британець отримав номінацію на Німецьку кінопремію 2025 за найкращу чоловічу роль.

До речі, компанію йому на екрані склали французька акторка Стейсі Мартін (“Німфоманка”, “Молодий Годар”, “Бруталіст”) та британський актор Джек Фартінґ (“Спенсер: Таємниця принцеси Діани”, “Незнайома дочка”).

Фуертевентура як ідеальний простір для нуару

Канарські острови у цьому фільмі – це не туристичний рай, а майже екзистенційна пастка. Вулканічні ландшафти, палюче сонце, одноманітні готельні інтер’єри й безкраї пляжі створюють відчуття замкненого простору, з якого неможливо втекти.

Саме тут, за словами Ґерстера, “нескінченне літо стає загибеллю”. Острів перетворюється на дзеркало внутрішнього стану героя – красиве, але спустошене, гіпнотичне й тривожне водночас.

Режисерський почерк Яна-Оле Ґерстера

Після культового Oh Boy 2012 року з Томом Шиллінгом в головній ролі, Ґерстер знову звертається до теми самотньої людини в стані зависання, але робить це значно жорсткіше й темніше. “Острови” – це зріле, впевнене кіно режисера, який точно знає, як працювати з ритмом, паузами й атмосферою.

Світова прем’єра фільму відбулася в офіційній програмі Берлінського міжнародного кінофестивалю, а критики порівнюють стрічку з гічкоківською традицією психологічного трилера.

Зокрема, The Guardian називає “Острови” “захопливим детективом”, а IndieWire додає, що це “захопливий нуар, гіпнотичний від початку до кінця”.

Музика, яка підсилює тривогу

Саундтрек Даші Дауенгауер – окрема причина побачити “Острови” на великому екрані. Лауреатка премії Європейської кіноакадемії, відома за роботами над фільмами “Ґолда” і “Берлін Александерплац”, створює музику, що не нав’язується, а повільно проникає під шкіру, підсилюючи відчуття загрози й внутрішньої порожнечі. Саме за музику фільм отримав Німецьку кінопремію, і це той випадок, коли нагорода звучить абсолютно заслужено.

Наразі оцінка фільму на IMDb становить 6,4 з 10 балів, тоді як на Rotten Tomatoes він має 96% схвалення від критиків. Водночас на Metacritic кіноексперти оцінили його у 77 зі 100 балів, що відповідає характеристиці “в цілому позитивні відгуки”.