Держпродспоживслужба посилено та безперервно моніторить епізоотичну ситуацію щодо ящуру (Foot and Mouth Disease — FMD) як у сусідніх країнах, так і на глобальному рівні. Йдеться про одне з найнебезпечніших вірусних захворювань тварин, яке стрімко поширюється та уражає парнокопитних (велику рогату худобу, свиней, овець, кіз тощо), створюючи серйозні економічні загрози для всього сектору тваринництва. За інформацією міжнародних джерел, що посилаються на аналітику Міністерства сільського господарства США (USDA), у низці регіонів російської федерації фіксуються масштабні заходи із вилучення та знищення поголів’я сільськогосподарських тварин. Характер цих дій більше відповідає класичним протоколам реагування саме на ящур, ніж визначені захворювання, що викликає обґрунтоване занепокоєння серед міжнародної ветеринарної спільноти.
Водночас офіційні російські служби заперечують наявність ящуру, пояснюючи ситуацію пастерельозом, сказом і навіть заявляючи про «мутації» цих хвороб — попри відсутність підтверджених подібних випадків у світовій практиці. Експерти наголошують: масштабні карантинні обмеження та масове знищення тварин є нетиповими для таких захворювань. Зокрема, пастерельоз зазвичай піддається лікуванню і не потребує радикальних заходів такого рівня.
Наявні факти можуть свідчити про підвищений ризик можливого спалаху ящуру в районі Сибіру та прилеглих територіях. Спостерігається, що зростає кількість регіонів російської федерації, де можуть фіксуватися ознаки поширення хвороби.
Зазначаємо, що російська федерація як член Світової організації торгівлі (СОТ) зобов’язана оперативно інформувати міжнародну спільноту про підтверджені випадки ящуру відповідно до вимог Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин (WOAH). Станом на сьогодні офіційні повідомлення з цього приводу відсутні.
Україна зберігає статус країни, вільної від ящуру без вакцинації, що є критично важливим для стабільного експорту та міжнародної торгівлі. Держпродспоживслужба постійно контролює епізоотичну ситуацію та вивчає ризики поширення збудників інфекційних захворювань тварин на територію України. Особливий фокус — на прикордонних та прифронтових регіонах, де ризики залишаються підвищеними, а воєнні дії ускладнюють забезпечення належного рівня ветеринарного контролю.