«Лелека» дарує крила кам’янчанам: історія людей, яких не можна залишати наодинці

У щоденній метушні ми часто поспішаємо у своїх справах і не помічаємо тих, кому цей світ щодня ставить значно більше перешкод. Людину на кріслі-колісному чи з милицями можемо зустріти на вулиці, у магазині, біля зупинки. Іноді відводимо погляд, бо не знаємо, чи потрібна допомога, чи доречно заговорити.

Але іноді найважливіше — просто не проходити повз.

У Кам’янському вже понад три десятиліття працює міське  товариство людей з інвалідністю «Лелека». Це місце, де люди зустрічаються, спілкуються, підтримують одне одного, займаються творчістю і просто відчувають себе частиною великої громади.

Недарма кажуть: «Добре слово лікує, а добре діло — підтримує». Для членів «Лелеки» така підтримка сьогодні особливо важлива.

 

Понад 30 років разом

Міське товариство людей з інвалідністю «Лелека» було засноване 13 жовтня 1993 року. За цей час воно стало не просто громадською організацією, а справжньою спільнотою людей, яких об’єднали взаємна підтримка, дружба та бажання залишатися активними попри життєві обставини.

Багато років товариство очолювала Людмила Миколаївна Лазаренко. Для багатьох членів «Лелеки» вона була не просто керівницею, а людиною, яка вміла об’єднати, вислухати та підтримати. Саме завдяки її щирості, відданості та небайдужості у товаристві сформувалася тепла, майже родинна атмосфера.

Сьогодні «Лелека» продовжує  жити й розвиватися вже з новим керівництвом.

 

42 людини — 42 історії

Нині товариство об’єднує  42 людини. У кожного — своя історія, свої випробування та свої життєві обставини. Але об’єднує їх не інвалідність, а значно більше — бажання жити повноцінним життям, спілкуватися, творити та бути корисними своєму місту.

Ці люди не хочуть, щоб на них дивилися лише крізь призму діагнозів. Вони мають мрії, захоплення, таланти та плани.

Хтось малює, хтось пише вірші, хтось грає в шахи. Хтось просто приходить на зустрічі, щоб поговорити з друзями та отримати необхідну моральну підтримку.

Адже «людина сильна тоді, коли поруч є люди».

«Бажання жити» — не просто назва

Одна з яскравих історій — історія кам’янчанки Валентини Плякун, членкині товариства.

Понад 30 років свого життя вона присвятила спорту. Валентина брала участь у перегонах на кріслах-колісних, займалася плаванням, пробувала свої сили у піднятті штанги.

Та спорт — далеко не єдине її захоплення. Валентина талановито   малює та пише вірші. Нещодавно вона видала власну збірку, яка має дуже промовисту назву — «Бажання жити».

І ця назва чудово характеризує не лише її саму, а й багатьох  людей, які входять до «Лелеки».

Вони хочуть жити, спілкуватися, зустрічатися, займатися улюбленими справами, бачити друзів і відчувати себе потрібними.

 

Коли звичайна прогулянка стає випробуванням

На жаль, останні роки внесли свої корективи у життя товариства.

Війна, загострення хронічних захворювань, проблеми з пересуванням та недоступність громадського транспорту для маломобільних людей значно ускладнили можливість зустрічатися.

Те, що для здорової людини є звичайною поїздкою містом, для людини на кріслі-колісному може перетворитися на цілий маршрут із десятками перешкод. Чи можна безпечно дістатися до зупинки? Чи приїде транспорт, у який можна потрапити? Чи буде можливість вийти там, де потрібно?

Через це теплі зустрічі членів «Лелеки» стали значно рідшими. Люди сумують за спілкуванням, за своїми друзями, за можливістю просто зібратися разом.

Іноді найбільша проблема — не відсутність великих подарунків чи коштів. Найбільше бракує звичайної людської уваги.

 

3 грудня — день, коли варто озирнутися

Попереду 3 грудня — Міжнародний день людей з інвалідністю.

Це не день для формальних привітань і красивих слів. Це нагода замислитися, наскільки наше місто та наше суспільство справді готові бути доступними й уважними до кожного.

Люди з інвалідністю не потребують жалості. Вони потребують поваги, рівних можливостей, спілкування та підтримки там, де вона справді необхідна.

Як говорить народна мудрість: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже й у біді не залишає».

Для членів «Лелеки» справжня підтримка — це не обов’язково щось велике. Іноді це добре слово, чашка чаю зі смаколиком, допомога з дверима чи просто щире: «Як ви?».

Не проходьте повз

Сьогодні кожен мешканець Кам’янського може зробити щось просте, але важливе.

Побачили людину, якій складно відкрити двері, — допоможіть. Якщо можете безпечно підтримати людину під час пересування — запропонуйте допомогу. Привітайтеся. Усміхніться. Поговоріть.

І, звичайно, за бажання можна підтримати товариство «Лелека» смаколиками до чаю чи іншими приємними подарунками.

Не потрібно чекати особливого дня, щоб проявити людяність. Бо «маленька допомога іноді важить більше, ніж великі обіцянки».

«Лелека» — це 42 людини. 42 долі, 42 характери, 42 історії. І кожна з них варта того, щоб бути почутою.

Хочеться, щоб Кам’янське було містом, де ніхто не залишається невидимим через інвалідність, а допомога, увага та добре слово не вважаються чимось незвичайним.

Бо справжня доступність міста починається не лише з пандусів і зручного транспорту. Вона починається з нашого ставлення одне до одного.

 

Як підтримати товариство «Лелека»

Якщо ви хочете підтримати членів товариства та передати допомогу, можна звернутися до нової голови товариства Ірини Навальної.