Ворожа балістична атака на Каметсталь 5 вересня 2026 року забрала п’ять життів. Серед жертв російської агресії – Олександр Шибка, помічник машиніста тепловоза цеху експлуатації управління залізничного транспорту. Хлопчині було лише 21 рік, і він мріяв створити сімейну трудову династію на комбінаті. На Каметсталі Олександр встиг пропрацювати лише три роки, хоча мріяв присвятити усе життя залізничним коліям підприємства, де колись працював його дідусь – Віктор Олексійович Пунчаков, робітник, якого глибоко поважали і шанували як товариші по роботі, так і керівники.
Сашко, який виріс разом із молодшими братом і сестрою у дружній родині в селищі Миколаївка, не боявся і не цурався справжньої роботи. Після дев’яти класів школи він вступив до Кам’янського вищого професійного училища, успішно закінчив навчання і одразу ж прийшов на комбінат, у цех експлуатації. Юного помічника машиніста радо прийняли до великої команди залізничників. Свої перші кроки у професії Сашко зробив на станції Аглофабрика і поступово, під керівництвом досвідчених наставників, опановував нові напрямки виробничих перевезень.
– Саша Шибка був справді хорошим хлопцем. З нього вийшов би чудовий фахівець-залізничник. Його вирізняло щире поважливе ставлення до старших, що зараз, на жаль, нечасто зустрінеш серед молоді. За 40 років моєї роботи в залізничному цеху підприємства в мене було чимало стажерів, але Сашко запам’ятався особливо. Він щиро любив залізничний транспорт, любив тепловози. Бувало, приходжу на зміну, а він уже чекає, усміхається: «А я тут дещо підтягнув, почистив, підготував. Дивіться, добре ж вийшло». Простий робочий хлопчина, який, мов губка, вбирав усе, що я йому казав, – хотів якнайбільше дізнатися про тепловози, про нашу роботу. Вже коли він самостійно працював на станції Бункерній, було дуже приємно чути від колег: «Дякуємо, Олександровичу, хорошого хлопця підготував. Працювати з ним – одне задоволення». Досі не можу повірити, що Саші більше немає… – згадує перший наставник Олександра машиніст тепловоза Ігор Казакевич.
Попри зовсім юний вік, в Олександра Шибки були чіткі й зважені життєві плани. Хлопець прагнув професійного розвитку: найближчим часом хотів підвищити кваліфікацію, а в майбутньому бачив себе машиністом тепловоза. Він навіть гадки не допускав, щоб полишити свій колектив, відверто називаючи його своєю другою родиною та найкращими друзями. До виконання будь-яких виробничих завдань Сашко ставився як до найважливішої справи свого життя.
– Олександр був перспективним працівником. Дуже відповідальний, зацікавлений, небайдужий. Із яскравим характером, але дуже швидко зрозумів, що таке залізнична і робоча дисципліна. Він був просто одержимий залізничною справою: кожної вільної хвилини просив машиніста якнайближче познайомити його з технікою, навчити керувати машиною. Він не просто не відмовлявся від жодної роботи, а й сам проявляв ініціативу – виходив на роботу в додаткові зміни, щоб підтримати колектив в умовах дефіциту кадрів. Нам дуже важко змиритися із загибеллю такого молодого й чудового колеги, – говорить начальник Західного району цеху експлуатації УЗТ Сергій Морковкін.
Та найважче усвідомити непоправну втрату родині Олександра. Цьогоріч вони вже пережили страшне випробування: батько, який у 2022-му став на захист України, зник безвісти. Саша, як старший чоловік у домі, взяв на себе відповідальність за рідних. У його планах усе було розписано з неймовірною турботою: він стане машиністом тепловоза, а молодший брат, який тільки-но вступив до училища, після випуску прийде до нього помічником у їхній спільний сімейний екіпаж. Як згадують рідні, Сашко придивлявся і до можливості працевлаштувати на Каметсталь сестру, і навіть мамі – напівжартома-напівсерйозно – радив опанувати якусь професію на металургійному комбінаті. Хлопець щиро вірив, що на підприємстві зрештою працюватиме його велика трудова династія.
Підступна балістична атака росіян 5 вересня 2026 року в одну мить зруйнувала ці плани, обірвавши молоде життя Олександра Шибки та ще чотирьох його колег.
Великий колектив Каметсталі розділяє невимовний біль родини Олександра Шибки. Компанія, підприємство та колеги по цеху надають рідним усю необхідну матеріальну допомогу і оточили їх щирою підтримкою. Адже за свій короткий трудовий шлях Сашко встиг стати справжньою частиною великої каметсталівської родини.