Известный каменчанин о мрачном будущем украинских городов

Экс-голова Елизаветовки Максим Голосной дал интервью киевской газете «День» о том, как выжить во время коронавируса. Публикуем это интервью полностью.
— Коронавірус — це своєрідний тест на самодостатність. У нашому селі досі точаться суперечки, з ким об’єднуватись у ОТГ — чи приєднатися до Кам’янського, чи до якихось сіл. До людей поки що не доходить масштаб цієї ситуації. Вони не відчувають загрози, живуть локально, нікуди не виїжджають і в принципі не бачать далі свого носа. Але таких людей з кожним днем стає дедалі менше.
Постає питання самоорганізації тому, що життя спонукає. Ось нещодавно подзвонили з району — будьте напоготові, не виключені випадки мародерства. Дільничий у нас — класний хлопець, але він не має табельної зброї і живе в іншому населеному пункті. Тобто питання самоорганізації постає дуже гостро, щоб захистити себе. Люди мають свою зброю і починають телефонувати одне одному, щоби зрозуміти, яким чином вони можуть прийти на допомогу, якщо ситуація буде загострюватися. В Петриківському районі, де я живу, було вже до дев’яти нападів на оселі заможних людей. Останній напад — три дні тому. Не цураються, навіть коли вдома жінки та діти, їм байдуже. Особи в балаклавах, добре озброєні. І люди розуміють — не виключено, що колись можуть прийти на село й по харчі. Постає питання: чи може місцеве самоуправління себе забезпечувати, чи може воно прийняти ці умови? Очевидно, що без кооперації це неможливо.
На селі сьогодні йде бартер — гроші відходять практично на другий план, бо їх немає ні в кого. Люди починають мінятися своєю продукцією. Переважна частина не знає, що буде далі, бо роботи немає, грошей немає, навіть поїхати за кордон на заробітки — неможливо. Як виживати — немає повного розуміння.
Я особисто — прибічник концепції розселення великих міст. У кожного має бути своє підсобне господарство. Не секрет, що є велика кількість покинутих сіл, а кожному громадянину гарантоване право на 2,25 га землі. Тому я кажу: шановна держава, дайте коридор для реалізації цього права, але корупційна схема часів Януковича практично не змінилася. Люди не можуть реалізувати своє право! А земля — це і життєвий простір, і національне багатство. Світ уже не буде таким, як він є, але питання самозабезпечення існує. Я живу в глиняній хаті, побудованій у 1932 році. Вона обшита деревом, у мене югославська «буржуйка». Я свідомо переїхав у село і живу тут, хоча народився і виріс у Кам’янському — батько архітектор, а мати — вчителька. До речі, перебрався я до села в період кризи 2008 року. В мене на садибі 20 дерев черешні та багато іншого. Я — самозабезпечений, мені нікуди не треба ходити. От ми розмовляли з дружиною і дійшли висновку, що для нас нічого не змінилося. Ось, чуєте, кричать фазани та індики — в мене раціон нормальний. Коронавірус нам каже: перегляньте свій життєвий концепт, займайтеся тими речами, які зможуть вас захистити максимально від викликів!
Потрібна державна програма розселення мегаполісів, тому що міста в державі з багатомільярдною діркою в бюджеті будуть неспроможні. При такому управлінні чим це обернеться для громадян — невідомо. Зараз кажуть, що не будуть відключати від газу за борги, але невідомо, що буде далі. Питання в тому, що має бути кооперація! Я взяв би за основу кібуци, які довели свою життєздатність у Ізраїлі. А що таке кібуц — це модифікований колгосп, де кожен є співвласником де-факто і де-юре. Такі кібуци мають розташовуватись поряд з промисловими центрами.
Ось, наприклад, взяти сільську медицину — це видатки районного бюджету, але району зазвичай наплювати, бо їхні керманичі, як повелося, не живуть у цьому районі і їхні діти теж. У своєму селі ми укладали соціальний договір з місцевими підприємцями, і за два роки укомплектували лікарню всім необхідним. Хоча ситуацію з коронавірусом треба було вирішувати своєчасно і на державному рівні. Ми самотужки намагалися закупити засоби захисту ще на початку березня, але вже було запізно. Тепер у лікарів, суддів, прокурорів нічого немає — це потенційні хворі, які принесуть вірус і в родину. Депутати бояться збиратися на сесії.
Очевидно, що після такої масштабної кризи мають змінитися наші життєві цінності. Я можу рік прожити на самозабезпеченні, але що буде на державному рівні? І ми не знаємо, куди нас тягне Президент! Думаю, що через цю кризу врешті-решт у нас буде унікальна можливість визначитись, кому належить Україна — народу чи олігархам.