Сегодня в Каменском день памяти погибших десантников

Об этом напоминает активист движения семей погибших бойцов АТО/ООС Ирина Ткаченко.
«Родина загиблих героїв міста Кам’янського продовжує марафон пам’яті полеглих героїв – наших земляків.
МИ ХОЧЕМО, ЩОБ ЇХ ПАМ’ЯТАЛИ! ВОНИ ЖИВІ, ПОКИ МИ ЇХ ПАМ’ЯТАЄМО!
14 червня 2014 року – сім років тому під час посадки в аеропорту Луганська проросійськими бойовиками був збитий військовий літак ІЛ – 76 25-ї військово-транспортної авіаційної бригади Повітряних сил Збройних сил України. На борту літака перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади та 9 членів екіпажу. Усі вони загинули. Загибель одразу 49 військових стала найбільшою з початку антитерористичної операції і найбільшою одночасною втратою Збройних сил України за період її незалежності.
Разом зі своїми 49 побратимами загинули наші соколи-десантники Авдєєв Костянтин Сергійович – старший навідник, старший солдат та Лісний Сергій Володимирович – механік-водій, солдат.
Наші загиблі герої у мирному житті не були знайомі. Вони мали різних друзів, однак жили в нашому рідному місті, ходили одними вулицями… А коли прийшов час захищати наше місто, нашу країну, нас з вами, стали пліч о пліч… Старший брат і молодший брат… Наші з вами брати… Наші сини… Наші захисники – воїни світла, які залишив частку свого серця у Кам’янському, які подарував нам мирне небо.

Костянтин Авдєєв народився в простій сім’ї. Мати працювала в дитячому садочку. Костю виховував вітчим. Жив на околиці міста, в робітничому районі. Костя вирізнявся серед однолітків якимсь особливо серйозним ставленням до всього. Займався спортом, з дитинства захоплювався футболом. Був веселим, життєрадісним, мав багато друзів, завжди готовий був прийти на допомогу. Навчався в школі № 10, пізніше закінчив ліцей №26, отримав професію водія-автомеханіка. У 2009 році був призваний до лав української армії. Після закінчення військової служби пішов працювати на завод охоронцем. Згодом став майстром на виробництві.
Звичайна біографія звичайного юнака. Та щось у ньому було особливе. Надійність, відчуття обов’язку, уміння захистити. Початок 2014–го року видався особливо неспокійним. 25 березня одержав повістку і був мобілізований до 25-ої окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Служив у званні старшого солдата, старшого навідника. Костянтин дуже пишався службою в десанті. Це була мрія його дитинства. Він був справжнім чоловіком, який любив життя, але ніколи не ховався заспини інших, ось тому і пішов за першою ж повісткою, щоб захистити свою родину, свій дім, свою батьківщину. Він завжди був добрим, веселим, життєрадісним… Доля відміряла йому надто мало років. Він не встиг створити сім’ю, у нього не народилися діти…

У мирному житті Сергій Лісний, співробітник відділу матеріально-технічного забезпечення меткомбінату, багато встиг – отримати вищу освіту, притому не одну, стати власником квартири, зробити кар’єру, створити міцну родину. Він ніколи не плив за течією. Сергій вже в дитинстві вирізнявся цілеспрямованістю, здатністю мислити та самостійно приймати рішення. Люблений, єдиний, Сергій зростав у атмосфері добра і самовідданої материнської турботи. З дитинства Сергій упевнено грав у шахи, серйозно займався у секції з плавання. Але найбільшою його прихильністю став футбол. Найцікавішим періодом життя, для Сергія було навчання в металургійному коледжі, куди він поступив разом з друзями після закінчення 9 класу у школі №24. В стосунках з друзями Сергій був відкритим, щирим, безкорисливим.
Сергій не очікував повістку на строкову службу – сам пішов до військкомату. З друзями вони дуже хотіли служити в десантних військах. Так і сталося. Після армії знову у новопрокатний цех Металургійного комбінату. Потім йому запропонували інженерну посаду у відділі матеріальнотехнічного забезпечення. Навчався на заочному відділення Київського Національного університету. У 2009 році Сергій був призначений начальником бюро. Своє власне щастя Сергій зустрів теж на комбінаті, у тому ж новопрокатному цеху. Коханням всього його життя стала Людмила – дівчина, якої він добивався і з якою створив родину. Ніжно і трепетно Сергій любив донечку Марійку…
Тепер у них, колись незнайомих людей, усе спільне: їх імена викарбувані на пам’ятних плитах на Алеї Героїв у Дніпрі, на території військової частини в смт Гвардійське на Новомосковщині, Алея у сквері на Майдані Героїв у центрі міста; красива і велична, в оточенні берізок, Алея героїв на цвинтарі, меморіальні дошки, посмертні нагороди…
Указом Президента України Авдєєв Костянтин Сергійович та Лісний Сергій Володимирович були нагороджені за мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту», пам’ятною відзнакою міського голови м. Кам’янського «Захисник України».
СВІТЛА ВАМ ПАМ’ЯТЬ, ГЕРОЇ!», – пишет Ткаченко в социальных сетях.