Він – молодий священник, психолог, волонтер. З народження – Антон, а по життю вже 7 років як священник Феодосій Алісов. Завжди відкритий до людей і діалогу, він відверто розповів нам, як змінилася українська церква, як він ставиться до атеїстів, кремації, медичної марихуани, на які кошти живе він і його храм, а також як треба святкувати різдвяні свята.
Мрія дитинства
– Чому вирішили стати священником?
– Моє дитинство не відрізнялося якоюсь насиченою релігійністю. Зі священників у мене в роду був тільки дід моєї бабці. Коли я був малий, в нашій родині була традиція – кожного літа їздити до нашого українського Криму. Там ми завжди відвідували храми. І от, коли мені було 11 років, ми приїхали до якогось маленького військового містечка. Ми зайшли в собор, де нам запропонували залишитися на вечірню службу. Там теж були хлопці і мого віку, і молодшого. Ми залишилися. Я вже не пам’ятаю, що там було, але всю вечірню службу (приблизно 1 година) я відстояв, не відчувши жодної втоми. В цьому містечку ми були в багатьох різних місцях, але дуже добре пам’ятаю тільки собор і службу. Коли ми приїхали додому, я почав шукати храми по нашому місту, куди б я міг ходити. Потім ця ідея в мене якось згасла. Але минув рік, і знову потягло… Я поїхав по храмах і випадково зайшов до Козацької церкви Святої Покрови, якраз на вечірню службу. Мені сподобалося, став сюди ходити, допомагати, спілкуватися. Крім того, виявилося, що в церкві знають мою бабусю. Потім мене навчили читати молитви, щоб я прислуговував на службі. І вже під кінець 8 класу я чітко знав, що хочу навчатися у семінарії, і не тому, щоб стати священником, а тому що мені це подбається.
– Де ви отримували спеціалізовану освіту?
– Навчався в Луцьку, у Волинській духовній семінарії. Поступив туди після 10-го класу. Тому я одночасно закінчив і 11 клас і 1 курс семінарії. Але за сімейними обставинами закінчив тільки 2 курси. Потім дізнався, що у Дніпрі відкриється семінарія. Тоді я взяв академ-відпустку, документи для переводу в Дніпро, і поїхав чекати додому. Дочекався, поки там відкриють 3 курс, знову поступив, і вже закінчив навчання в Дніпрі. Спочатку служив послушником, а потім дияконом в Свято-Миколаївському храмі, в Козацькій церкві Святої Покрови, потім служив на лівому березі. А коли вже в Козацькій церкві Святої Покрови спочив отець Миколай, то громада покликала мене назад, бо знали мене всі змалечку, іншого священника не схотіли.
– Як до вашого вибору віднеслися ваші родичі?
– В мене була завжди свобода. Батька в мене не було. Мабуть тому я і пішов до церкви, отець Миколай замінив мені батька, дав мені освіту і духовну, і музичну. Мати завжди підтримувала. Хоча, спочатку вона навіть не знала, що я поступив до Луцька. В мене було багато друзів на Західній Україні, і я сказав, що поїхав до них. Деякі казали – переросте, награється. Ну якось вже минуло 14 років, а перерости не можу. Потім я прийняв постриг, зрозумів, що мій шлях такий, і так, до 2013 року був Антоном, а після – став Феодосієм.
– А як починається день священника?
– Як у будь-якої людини – з відкривання очей. Хоча, інколи, це буває зробити важко. Адже я людина, яка все робить увечері. А головні ритуали – прогулянка з собакою, склянка води, кава та молитва.
Українське питання
– Уже минуло майже два роки, як був підписан Томос, коли була створена єдина помісна церква України. Що змінилося за цей час? Чи стало більше прихожан?
– Інколи в нас в державі виникають дуже дивні питання. Ми розміняли вже четвертий десяток незалежності, а тільки дійшли до того, що нам потрібна єдина помісна церква, почало поставати питання української мови. Таке враження, що 20 років ми спали, а тепер за 10 років хочемо стисло все надолужити.
Якщо подивитися з історії, незалежність ніколи не здобувалась без крові. Якби не війна, не Революція Гідності, питання української мови і української церкви не постало б взагалі. Ця війна показала, хто є хто.
Останніми роками про церкву почали говорити не про як щось стародавнє, де священнослужителі ходять в бархаті, носять золоті хрести, щось собі про Бога розповідають. Зараз церква об’єдналася, стала ближче до людей, почала реалізовувати різні соціальні проєкти. І люди це помітили. Прихожан стало більше.
– Які соціальні проєкти реалізовує Козацька церква Святої Покрови?
– Перше – їздимо на Свято Миколая, Великдень, Покрови до діток у спеціалізовану школу. Вітаємо їх зі святами, привозимо подарунки. Їздимо вже третій рік поспіль.
Друге – кожної суботи годуємо нуждених, це більше 100 людей. Серед них – старенькі, які опинилися в скрутному становищі, діти, алкоголіки, наркомани. І всі вони мої друзі. Адже всі ми грішні. І ніколи не знаєш, де можна опинитися завтра. До нас на годування ходить навіть чоловік з двома вищими освітами, який на початку двохтисячних міг собі дозволити кожні вихідні літати за кордон відпочивати. Він професійно займався ландшафтним дизайном, мав великі статки, але так сталося, що в нього померла дружина, і він все пропив. А потім і донька померла. І тепер він приходить до нас за тарілкою супа і каші.
Третє – допомога на фронт. Їжджу з волонтерами до наших хлопців, відвозимо їм необхідні речі, продукти. Питання допомоги армії – це обов’язково.
– І що кажуть хлопці, краще стали забезпечувати армію усім необхіднм?
– Зараз урізали пай хліба в половину, не вистачає знеболюючих. Це в голові не вкладається: не може солдат бути голодним і не мати при собі ліків.
– У Козацькій церкві Святої Покрови працює недільна школа для дітей та дорослих. Чому тут навчають?
– Як кажуть: коли людина приходить до Бога в старості, вона спасає свою душу, коли людина приходить в молодості або дитинстві – вона рятує своє життя. До нас приходить близько 15 дітей, з ними працює молода викладачка. Діти в ігровій формі вчать про Бога, про церкву, вчаться молитися, довіряти Богові, роблять рукоділля, пишуть листи, вчать пісні, готують свята, їм пояснюють, як треба правильно себе поводити в тій чи іншій ситуації. Ніхто не каже, що після відвідування недільнї школи обов’язково треба стати хористами або священниками. Це основа розвитку дитини з Богом в простій, зрозумілій формі. І видно, що дітям цікаво, адже сидять на заняттях по півтори і більше годин.
Також ходять підлітки від 12 до 16 років. З ними проводять бесіди, адже в них дуже складний вік, вони задають багато питань. Якщо б в мій пубертатний період не було церкви, я не знаю, ким би я став. Церква стримує, робить людину спокійнішою, розсудливішою.
По суботам в нас проходять духовні бесіди з дорослими, приходить близько 15 чоловік. Розбираємо святі писання. Наприклад, де в Біблії йдеться про створення динозаврів та інше.
Про кремацію, атеїстів і матеріальний стан
– З якими питаннями найчастіше звертаються до священника?
– До мене звертаються з багатьмя питаннями, адже знають мене, як священника і психолога. Я не люблю давати банальних відповідей: «молись», «попостись». Ні, це не вирішить проблему. Її треба спочатку знайти. Почати її виліковувати. Частіше звертаються з сімейними проблемами, робочими, якщо мучають якісь угризіння совісті, просять відспівати близьких, питають, чому в них помирають родичі, чи можна здавати тіло на кремацію і таке інше…
– До речі, можна здавати на кремацію. Як церква до цього ставиться?
– Особисто я не проти кремації. Коли була можливість ховати людей без кремації – було добре, але зараз подивіться – місто живих і поруч місто мертвих. Особливо видно це біля цвинтаря на Соцмісті. Там поруч поля, будинки. Тим паче 50 років проходить і ці могили зносять, будують на їх місці якісь об’єкти інфраструкури, або захоронюють інших людей. Чи доцільно так ховати? Написано: прах ти є, земля ти є, в землю повертаєшься. Нема різниці, чи тіло спалять, чи його з’їдять черви. Я відспівую і тих, кого везуть на кремацію.
– А як ви ставитесь до атеїстів?
– Атеїзм – це віра в те, що Бога не існує. Головний аргумент атеїста – доведи, що Бог є. І цим же аргументом атеїсти гублять себе: а доведи, що Бога нема? Перш ніж доводити якусь точку зору, це питання треба вивчити. Якби мені про атеїзм розповідала людина з вищою духовною освітою, або мала би великий церковний досвід служіння, тоді ще можна було б про це подумати. А коли людина десь щось прочитала, не переконалась в цьому, то і сперечатися немає сенсу.
– Чи не було таких випадків, коли священник розчаровувався в Богові і полишав церкву?
– Читав про священників, які йдуть з церкви. Але вон йдуть не через Бога, а через якесь непорозуміння із земним духовенством. Бачили якісь гріхи в священнослужителях, розчаровувались. Але я не вважаю такі вчинки розумними: якщо вибрав свій шлях, то вже йди ним. Я священником став в 18 років, теж робив помилки, не доробляв чогось. Мені теж було важко, інколи замислювався, чи те я роблю. Але потім ці думки зникали. Є професії, а є покликання, у мене – друге.
– На що живе храм?
– Особисто я не відкладаю гроші, в мене вдома їх немає. В місяць наш храм може витратити декілька тисяч гривень, інколи ця сума вимірюється десятками. Кошти дають доброчинці, меценати, ті, хто приходить в храм, купляє свічки і інші церковні товари, виконуємо церковні треби. Хоча це не ціна, а сума бажаної пожертви. Так, ми беремо гроші, але, коли я їжджу розплачувтися за світло, вони не приймають мої молитви, вони приймають мої гроші. Коли ми купуємо продукти для нужденних, в магазині приймають гроші. Де я це маю брати? Якщо приходить людина і просить поховати, похрестити – це коштує грошей. Але якщо в людей їх немає, звичайно, поїду до них безкоштовно. Крім того, священник не отримує зарплатні, йому допомагають парафіяни. Бо якщо я зараз піду на роботу, то буду 5 днів на тиждень працювати, і не зможу приділяти увагу громаді.
Останнє на що збирали – 10 тисяч гривень на обігрівачі і на кабель. Останній нам подарували.
Про «травку», чарку та свята
– В Україні вже давно обговорюється питання легалізації медичної марихуани. Предстоятель Православної церкви України (ПЦУ) митрополит Єпіфаній у цілому схвалив цю ідею за умови, що марихуана буде використовуватися виключно в медичних цілях. Чи підтримуєте ви цю ініціативу?
– Так, я за травку, в усіх медичних цілях. Я бачив різних наркоманів, які розповідали, як розкриваються таланти, дари, пропонували спробувати. Але я ловлю кайф від молитви, від спілкування з людьми, хорошої справи. Тому, як рекреаційну марихуану, для відпочинку, то, звичайно, проти. Але, коли якісь «спеціалісти» розмірковують про медичну марихуану… Для цього є медики. Кожен повинен займатися своїм, а не лізти і розповідати про те, чого не знає. А у нас кращі спеціалісти – перукарі і таксисти.
Тим паче, в нас є ліки на основі опіатів, важким хворим колють морфій, хоча, це теж наркотики. Чому з марихуаною таке постало питання? Особливо, коли мова йде про онкохворих. Ті хто сумнівається, їм треба побувати в онкологічному віділенні. В мене мама там лежала і я бачив цей кошмар. Мені друг пропонував займатися паліативною допомогою, але я не зміг, замість того, щоб підтримати хворих, на очах навертаються сльози. Невже так краще? Де ж тоді милосердя? Тому використання марихуани в медичних цілях, з тотальним медичним контролем – потрібне.
– А як ви ставитесь до коронавірусу?
– Доводилося відспівувати тих, хто помер від коронавірусу. Не хочеться так…
Тому все моє оточення щеплене. Я не кажу про те, що треба обов’язково йти і щепитися. Я до цього дійшов в другу хвилю. Здав всі аналізи, радився не з одним лікарем, мені порадили яку вакцину краще колоти, і я переніс все добре. Чітку відповідь повинен дати лікар. Бо знаю людей, які вакцинувалися і померли, бо не перевірилися. Віднеслися невідповідально до свого здоров’я.
– Наближаються новорічні і різдвяні свята. Як церква радить їх святкувати?
– Кожне свято, пов’язане зі святими вірно розпочинати з молитви. На свято Миколая зайдіть в храм, помоліться. Присвятіть цей день дійсно святу, привітайте своїх оточуючих, подзвоніть тим, кому давно не дзвонили, відвідайте тих, кого давно не бачили. Послужіть іншим, своїм близьким, родичам. Не просто сядьте ввечері випити чарку. Адже слово «свято» означає «святість», «святе». Тож проведіть його згідно цієї святості.
За всі роки, що служу в церкві,обов’язково святкую Різдво. Це чарівне свято, коли можна закалядувати, коли всі в костюмах. Новий Рік для мене не таке велике свято. Адже церковний новий рік починається 14 вересня. Новий рік – час посту. Але якщо увас це зайвий привід зібратися усією родиною, провести разом час, то – супер. І такі сімейні свята можна влаштовувати не тільки на новий рік. А коли мова йде про те, щоб запускати салюти, цілий день готувати, щоб потім всю ніч їсти, цього не підтримую.
– А до чарки як відноситься церква?
– Згідно словами Спасителя: пийте, та не упивайтеся… Як наші лікарі кажуть: «пить надо в меру», а слов’янська одиниця виміру «мера» – 7 літрів. Так не треба. Краще випити трохи вина.
– А стосовно Старого Нового року?
– Старий Новий рік ми не святкуємо. Для нас цей день – Обрізання Господнє, День пам’яті святого вселенського вчителя Василія Великого, день пам’яті святого Петра Могили.
– Чим займеєтесь у вільний час? Чи маєте якесь хобі?
– Гуляю з собакою, дивлюся різні фільми, читаю книжки, ходжу на рибалку та по гриби, катаюсь на велосипеді.
Козацька церква Святої Покрови розташована на вул. Сергія Слісаренка, 34. Храм працює щоденно з 8:00 до 15:30 без перерви та вихідних. Тут здійснюються різноманітні таїнства і треби (освячення, маслособорування, благословення, хрещення, Сповідь та Причастя, Вінчання, поховання тощо). Контактний телефон: 067-840-12-53.
