Варшавські замальовки.
Ми вже писали про те, як мешканці Кам’янського освоюються у Польщі – знаходять роботу та житло, спостерігають за українцями, які з початку війни виїхали до цієї країни, порівнюють життя там і тут. Сьогодні ми розповімо про спостереження мешканки Кам’янського Олени (ім’я зі зрозумілих причин змінено), яка нещодавно 4 дні пробула у Варшаві.
За її словами, перше, що її неприємно вразило – це біженці з України. Ми не дарма взяли це слово у лапки, бо живуть ці самі «біженці» зовсім не безбідно. На сьогоднішній день вони окупували найдорожчі готелі Варшави, а стоянки під цими готелями просто рясніють автомобілями з українськими номерами. Причому не «Деу» чи «Жигулями», а такими «породистими» машинами, яких навіть у нашому Кам’янському нечасто зустрінеш – надто вже вони дорогі, далеко не кожному пересічному українцю, в тому числі й кам’янчанину, по кишені. Схоже, «український батальйон» є не лише у Відні чи Монако, а й у Варшаві.
Друге – чи то волонтери, чи то просто жебраки з України. Розташувалися вони у «Старому Місті» Варшави, де завжди багато туристів, обов’язково закутані в український прапор, кажуть, що збирають гроші на підтримку української армії. Причому беруть не лише готівкою – у кишенях у них термінали, і якщо польський пан захоче внести свої 5-10 злотих переказом, то українці відразу готові провести цей платіж. Просячі грошей вільно говорять і українською, і польською, і російською, і англійською мовами – аби гроші давали. Чесно кажучи, їхня акція зовсім не вселяє впевненості, що всі зібрані гроші підуть на ЗСУ, хоч як знати, як знати…
Третє спостереження – фаєр-шоу, проводиться воно у багатолюдних місцях, переважно біля великих торгових центрів. Воно відбувається вечорами, і влаштовують його переважно вихідці з України, як раніше робили у Львові, де шоу користувалося великою популярністю. Глядачі таких акцій – теж переважно українці. І серед них Олена звернула увагу на кілька дівчат з України. Одягнені вони, чесно кажучи, дуже фривольно, що наводить на думку про те, що заробляють вони найдавнішим способом. А от говорять між собою вони такою собі змішаною українсько-російською мовою: українські слова рясно приправлені добірним російським матом. Напевно, вдома так звикли.
І останнє. Коли Олена вже їхала додому, в Україну, в автобусі було чимало наших жінок. І ось що цікаво – поки автобус йшов територією Польщі, наші землячки спілкувалися між собою найчистішою українською мовою. А от коли в’їхали в Україну, тут же перейшли на російську. Така ось метаморфоза.
Сьогодні в Європі все гучніше лунають голоси – може, не треба так привітно приймати українців, бо надто багато проблем від них? І наші «варшавські замальовки» вкотре показують, чому незадоволені європейці…
