2 березня у Камерній залі Нової сцени театру ім. Лесі Українки відбудеться вечір сміливого гумору, стендапу, поезії та музики від популярного актору театру і кіно Михайла Кукуюка. Короткі, іронічні ролики з текстами власного авторства набирають мільйонні перегляди в інтернеті, а численні шанувальники проголосили актора королем standup poetry. Але не віршами єдиними! Цього вечора Михайло Кукуюк ще й співатиме свої авторські пісні (також в категорії 18+)!
Напередодні цієї видатної події пан Михайло зголосився відповісти на кілька питань від нашого видання.
– Михайле, в анонсі вашого концерту вказано, що його відвідування дає можливість «розірвати свідомість і побачити відомого актора у новому амплуа». У якому новому амплуа вас можуть побачити глядачі і як це може розірвати свідомість?
– Моє «амплуа» є завжди сталим. З 2014 року, воно ніяк не змінилося, просто зараз самі обставини які навколо нас зараз є, змінюють нас. На кожному концерті відбувається щось таке до чого ніхто не готовий, в тому числі я. Це власне і є розрив шаблонів, це диво яке зараз створює Народ України. Ми всі зараз , як Ви кажете, «в новому амплуа».
– Чи згодні ви з ствердженням, що «гумор – також зброя?
– Так, гумор це зброя, і насамперед зброя захисту. А зброя під час війна завжди потрібна.
– Якась особиста внутрішня цензура є у вашій творчості?
– Цензура зараз, як на мене, полягає в тому, щоб виділите те, що саме зараз не завжди може бути смішно і доречно. Тому їдучи на виступ і читаючи новини, буває так, що перероблюю дещо прямо по ходу. Розуміючи що деякі думки, жарти, пісні можуть бути не на часі.
– Що таке стендап зараз знають всі. А що таке «стендап поезія»? Це просто гумор з римами? Чи він має якісь свої унікальні особливості.
– Скажімо так, «панчі», у звичайних стендапщиків є прозованими, а я їх римую. Звичайно, що ми з ними трішечки різні. У нас різні задачі. Може у нас і схожі назви, але ми все одно різні, як свинка і морська свинка. А ще я буду з гітарою і ще з одним музикантом. Ми зробим цей вечір більш музичним.
– Якого ефекту намагаєтесь досягти на своїх концертах: розважити людей, змусити їх задуматись, чи, навпаки отримати від людей якийсь заряд?
– Однозначно – не розвага. Для мене головне – це спілкування з людьми і мотивація. Щоб після мого концерту їм захотілось щось зробити. Але в першу чергу– це спілкування. Мотивація, вона вже походу приходить сама по собі. У мене немає такої конкретної цілі, на щось спонукати людей. Мотивація досягається не тільки завдяки, перепрошую, реготу. Хоча якщо ви бачили відео з моїми віршами в інтернеті, то там є над чим посміятись. Там і матючки є. Але не це головне. Розвага в чистому виді виходить на перше місце тоді, коли я їду до хлопців на фронт і виступаю перед ними. Отам – да. Їм треба відволіктися, їм треба посміятись. Але й там не все однозначно. Буває, що поминаємо полеглих… Це складно розказати у кількох реченнях. У чистому вигляді розваги будуть вже після перемоги.
– Чи бували Ви в нашому місті раніше?
– Так, я був у вашому місті і у Дніпрі ще будучи малим у 1983 році. Приїздили на гастролі з театром у якому працювала мама. Пам’ятаю, що мені тоді дуже сподобався дніпровський пляж. Щось в ньому було таке, що привернуло мою увагу. А ще пам’ятаю, що біля вашого головного готелю на пагорбі був великий годинник… До речі мій самий перший спогад про національну гідність теж пов’язаний з цими гастролями. Ми були у Дніпрі і пішли з одним актором нашого театру у історичний музей. Дивимось, а там лежать козацькі реліквії, зброя, шаблі. І він до мене прихилився і так тихенько на вухо каже: «Ось де, хлопці, наша слава. Слава України!». І це мені так тоді запало в душу, що цей момент я пам’ятаю і досі.
ДОВІДКА
Михайло Кукуюк – актор кіно та дубляжу, музикант, композитор, телеведучий, лідер музичного гурту «Кука та банда». Народився 11 травня 1974 року.
У 1995 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенко-Карого
Працював у Театрі юного глядача на Липках (з 1995). З 2003 року – актор Театру драми та комедії на лівому березі Дніпра.
Зіграв більше 100 ролей у фільмах і серіалах: «Свінгери», «Наші Котики», «Козаки. Абсолютно брехлива історія» «Топтун», «Теорія зла», «Папік», «Слуга народу» та ін.
