25 травня закінчився 77-й Каннський кінофестиваль, одна з найважливіших кіноподій у світі. Десять найкращих фільмів кінофестивалю спеціально для VogueUA обрала кінокритикиня Соня Вселюбська.
“Речовина”, режисерка Коралі Фаржа
Після перемоги фільму “Титан” Джуліан Дюкорно у 2022–му році, до появи в конкурсі нового боді горрору публіка відносилась скептично. Здавалося, після “Титану”, навряд чи хтось зміг би достойно конкурувати з таким потужним феміністичним висловленням про нову жіночність і тіло.
“Речовина” розповідає історію колишньої суперзірки, акторки Елізабет Спаркл, яка сьогодні веде телешоу з аеробіки. Її мізогінний начальник звільняє Елізабет, щоб знайти когось значно молодше. Елізабет розбита цим, адже не може змиритися з тим, що стає старшою, і згодом потрапляє у дивний експеримент, який обіцяє створити їй найкращу версію себе. Вона вводить в організм субстанцію, і з її хребта з’являться жінка ідеальної зовнішності (Маргарет Квеллі), з якою Елізабет має жити почергово тижнями. Утім, програма дає збій з небезпечними для самої героїні наслідками.
“Речовина” французької режисерки Коралі Фарже виявилась найяскравішим і найбільш скаженим, в гарному сенсі, фільмом в основному конкурсі, який здивував своєю формою, акторськими перформансами та актуальними феміністичним висловленням. Виняткова акторська робота Демі Мур, яка не побоялась знятися у жорстокій сатирі на сучасний світ, відкрила акторці нову віху у карʼєрі. Врешті, фільм здобув нагороду за найкращий сценарій.
“Це не я”, режисер Леос Каракс
Французький режисер Леос Каракс, відомий своїм романтичними постмодерністськими картинами, за свою карʼєру неодноразово змагався в Каннах за головні нагороди. Цього разу він презентував новий фільм у позаконкурсній секції.
“Це не я” — рефлексивний і експериментальний кіноесей, через який французький режисер віддає шану своїм улюбленим фільмам, які виховували в ньому любов до кіно. Це фільми Ф. В. Мурнау, Жана Віго та, звісно ж, Жана Люка Годара. Візуальний ряд режисер супроводжує піснями улюблених гуртів, зокрема, чималий хронометраж і так короткої стрічки він присвячує Девіду Бові. Через фільм Каракс метафорично висловлює свою тривогу з приводу політичної кризи у сучасному світі, показує зруйновані житлові будинки України, перемежуючи ці кадри з портретами світових диктаторів, що руйнують світ.
“Усе, що ми уявляємо як світло”, режисерка ПаялКападія
“Усе, що ми уявляємо як світло” — перший за 30 років індійський фільм в основному конкурсі Каннського кінофестивалю. Це повнометражний ігровий дебют ПаялКападія, яка, втім, імплементувала у стрічку напівдокументальний підхід. “Усе, що ми уявляємо як світло” розповідає про двох подруг-мігранток. Вони залишили свої рідні міста та вирушили в Мумбай працювати в лікарні, адже саме так вони можуть здобути фінансову та особисту незалежність. Кожна з жінок має трагічну історію кохання, яка вирішиться несподіваним чином…
Фільм закохав у себе критиків та глядачів, зокрема, візуальною естетикою: меланхолійним реалізмом, що сповнений мальовничими панорамами нічного Мумбая та сомнамбулічним синім кольором, який фігурує у загальній палітрі фільму. А також своїм висловлюванням, адже режисерка намагається шукати світло в історії про непрості жіночі долі в Індії. “Усе, що ми уявляємо як світло” здобув Гран-прі, другу за важливостю нагороду Канн.
“Потік”, режисер ГінтсЗілбалодіс
У конкурсі “Особливого погляду”, який шукає нові голоси світового кіно, було представлено анімаційний фільм “Потік” латвійського режисера ГінтсаЗілбалодіса. Фільм розповідає про апокаліптичний світ, в якому вижили лише тварини. Головна героїня — кішка, яка на самоті зустрічає всесвітній потоп, що майже не залишає шансів вижити. Кішка прибивається до групи інших тварин на човнику — капібари, лемура та собаки. Попри свою різність, разом вони мають подружитися, щоб пережити цю екологічну катастрофу.
Цікаво, що режисер вирішує не наділяти своїх героїв людськими голосами, а навпаки робить акцент на реалізмі, через що фільм вийшов ще більш нещадний. Попри доволі слабку технічну сторону анімації, намальовані та безмовні герої викликають емпатію.
“Види Доброти”, режисер ЙоргосЛантімос
Грецький режисер ЙоргосЛантімос не втрачає продуктивний темп і вже представив новий фільм в основному конкурсі. У “Видах доброти” Лантімос повертається до початку своєї карʼєри і знімає абсурдитський фільм, що занурює глядачів у міф та химерність.
“Види доброти” складається з тригодинних не повʼязаних між собою історій, які розповідають про людську жорстокість. Лантімос продовжує працювати з комфортним йому акторським складом — це Емма Стоун та Віллем Дефо. Втім, на цей раз до них доєднався Джессі Племонс, який зіграв головні ролі у кожній з історій, перевтілюючись то у клерка, то у поліціянта та члена культу. Каннське журі гідно оцінило старання Племонса та віддало йому нагороду за найкращу чоловічу роль.
“Учень”, режисер Алі Аббасі
Аллі Аббасі, данський режисер іранського походження теж не вперше в Каннах. У 2022 році фільм “Вбивця Святий Павук”, про кілера секс-працівниць в Ірані був схвально сприйнятий в Каннах та прославив Аббасі у міжнародному кіно.
Режисер продовжує знімати політичне кіно та цього разу представив фільм “Учень”, що розповідає про неочевидний період життя Дональда Трампа. Стрічка змальовує Трампа з моменту, коли той почав свій будівельний бізнес та познайомився зі своєю дружиною Іванкою, і до того часу, як вирішив податись у політику. Себастіан Стен перевтілився у Дональда Трампа з шокувальною схожістю, а його першого адвоката та головного вчителя зіграв Джеремі Стронг, який знову вдягнув офісний костюм з часів закінчення серіалу “Спадкоємці”.
Фактично, “Учень” — це універсальна історія про шлях до успіху недоброчесної людини, яка з посиленням власної сили й влади все більше перетворюється на монстра. Зважаючи на розпал політичних перегонів у Штатах, найкращого часу для премʼєри фільму не можна й вигадати.
“Гран Тур”, режисер Мігель Гомеш
1918 рік, британський юнак Едвард вирішує кинути свою наречену прямо перед весіллям та вирушив у світове турне. Він торуватиме шлях крізь тропіки та океани й намагатиметься тікати, шукаючи щось.
“Велика подорож”, ймовірно, є найкрасивішим фільмом фестивалю, та запамʼятався цікавою візуальною формою, а саме поєднанням чорно-білого й кольорового зображення з вільним монтажем — саме тому “Велика подорож” більше схожий на мрійливий сон. Португальський режисер Мігель Гомеш, був справедливо відзначений журі та здобув приз за найкращу режисуру.
“Балконетки”, режисерка Ноемі Мерлан
Французька акторка Ноемі Мерлан продовжує пробувати себе в режисурі та презентувала в позаконкурсній секції опівнічних показів напівбіографічну роботу “Балконетки”. Мерлан написала сценарій разом із Селін Ск’ямма, подругою та режисеркою фільму “Портрет дівчини у вогні”.
“Балконетки” — це комедійний трилер, який розповідає про трьох подруг, що разом переживають літню спеку у квартирі. Вони знайомляться з чоловіком з помешкання напроти, що втягує їх у небезпечну кримінальну історію. “Балконетки” є феміністичною утопією, фільм сповнений важливих кадрів, що нагадають нам, що будь-яке жіноче тіло — нормальне, та показує, як ефектно жінки мстяться всім кривдникам, що зустрічаються у них на шляху.
“Емілія Перес”, режисер ЖакОдіяр
Фільм розповідає про талановиту адвокатку-початківицю Ріту, яку одного дня викрадають на зустріч з мексиканським бароном картелю. Виявляється, той все життя хотів стати жінкою. Ріта стає головним провідником героя у цьому непростому процесі зміни життя, тілі й оточення.
Одіяр цікаво працює з формою, адже на рівні форми — це кримінальний мюзикл, в піснях якого проспівуються травматичні моменти транспереходу, кохання та політичного стану Мексики. “Емілія Перес”, до речі, є одним з тих рідкісних випадків, коли фільму аплодують навіть на преспоказах.
Фільму пророкували головну нагороду, але натомість нагородили двічі в інших номінаціях. “Емілія Перес” була відзначена нагородою за найкращу жіночу роль, яку роздали головним акторкам (Адріана Пас, Зої Салдана, Карла Софія Гаскон і Селена Гомес) а самому Жаку Одіяру вручили приз журі.
“Чутки”, режисери Гай Маддін, Еван Джонсон, Галлен Джонсон
Фільм розповідає про саміт G7, на якому збираються лідери демократичних країн. Влаштувавшсь у приємній альтанці в лісі, вони мають попрацювати, щоб колективно запропонувати світу розв’язання глобальних проблем. Їхня місія переривається, коли в лісі стаються містичні дива і вони намагатимуться з нього вибратись.
“Чутки” стали потужною політичною сатирою, що висміює можновладців світу. Режисери Гай Маддін, Еван Джонсон, Галлен Джонсон доволі жорстокі у своїх висновках та не залишають глядачеві надію на позитивні зміни світової політики, натомість показують, яка вона зухвала й некомпетентна. Одну з головних ролей зіграла незмінно блискуча Кейт Бланшетт, яка представляла Німеччину, а продюсером стрічки виступив АріАстер (“Сонцестояння”).
