20 найкращих фільмів 2024 року

Кінокритики BBC Ніколас Барбер та Керін Джеймс обрали найяскравіші стрічки року, серед яких еротичний трилер з несподіваним поворотом, історія папського престолу та римський епос.

1. Проклята діва (Immaculate)

Горор, головну роль у якому виконала Сідні Свіні, розповідає про молоду американку Сесілію, яку переводять в італійський монастир. За деякий час вона розуміє, що вагітна, попри обітницю цнотливості, якої дотримувалась.

Сюжет обіцяє щонайменше щось містичне, але автори довели речі до приголомшливих крайнощів.

Усе це припорошили науковою фантастикою. І така несподівана зміна курсу в жанрі дійсно вражає.

2. Повстання Штатів (Civil War)

Цей політичний трилер сценариста й режисера Алекса Гарленда став одним з найбільш суперечливих фільмів року.

Дія відбувається в недалекому майбутньому, де США втратили свою єдність. Каліфорнія і Техас відокремились від решти штатів і тепер називають себе “Західним альянсом”.

Намагаючись розібратись в заворушеннях, група журналістів (Кірстен Данст, Вагнер Моура та Кейлі Спейні) прямують до Вашингтона, щоб взяти інтерв’ю у президента (Нік Офферман). Але чи доберуться вони туди раніше, ніж це зроблять повстанці?

“Повстання Штатів” – це неймовірно переконлива й тривожна стрічка, – вважає оглядач Метт Золлер Зейтц. – Вона має свою життєву силу й не схожа на інші роботи Гарленда. Вона не схожа ні на що, створене ким-небудь раніше”.

3. Любов, брехня та кровопролиття (Love Lies Bleeding)

Менеджерка тренажерного залу Лу (Крістен Стюарт) тягне жалюгідне існування у забутому богом місті на півдні Техасу.

Вона керує брудним спортзалом, уникає батька-гангстера (Ед Гарріс) і марно намагається переконати сестру (Джен Мелоун) покласти край її шлюбу з аб’юзером.

Але все змінюється, коли Лу зустрічає бодибілдерку Джекі (Кеті О’Брайан), яка мріє перемогти на головному чемпіонаті країни з культуризму.

“Любов, брехня та кровопролиття” – це історія фатальної пристрасті й романтичного бунту.

Тут шалено кохаються, брязкають зброєю й м’язами. Герої стають сміливішими, розділяючи одне з одним страх, біль та самотність.

4. Химера (La Chimera)

Фільми Аліси Рорвахер сповнені магічного реалізму.

“Химера”, дія якої відбувається в Тоскані в 1980-х роках, – одна з найкращих її робіт, оскільки перебуває на межі текстурованого реалізму й ілюзій.

У центрі сюжету – похмурий археолог Артур (Джош О’Коннор), який співпрацює з місцевими шукачами скарбів.

Втім, чоловіка більше цікавлять не дивовижні багатства, а можливість вислизнути в потойбічний світ – там на нього чекає померла кохана Беніаміна.

Сюжет стрічки сповнений небезпеки, злочинів та втечі від поліції. При цьому сформований пронизливою, стриманою й харизматичною грою О’Коннора та елегантним баченням Рорвахер.

5. Мрії робота (Robot Dreams)

Мультфільм іспанця Пабло Берхера став одним з головних анімаційних проєктів року.

У центрі уваги – песик, який живе самотнім життям. Якось він бачить телевізійну рекламу, що пропонує друга у вигляді робота. Собака відразу робить замовлення. Незабаром він отримує коробку з роботом, його життя разюче змінюється.

Це – яскрава, оптимістична та неймовірно красива анімація, в якій практично немає діалогів.

Історія друзів, які знаходять душевну радість у компанії одне одного, а потім вирішують, чи зможуть вони навчитися жити окремо.

Мультфільм виконаний у стилі двомірної книжки-картинки і при цьому рясніє найдрібнішими деталями.

6. Я – капітан (Io Capitano)

Небагато драм про мігрантів можуть бути такими ж зворушливими, гуманними й тривожними, як ця історія про подорож 16-річного сенегальця у пошуках кращого життя.

За свою стрічку Маттео Гарроне на минулому Венеціанському кінофестивалі отримав приз за найкращу режисуру. А його непрофесійна зірка Сейду Сарр став найкращим молодим актором за роль вигаданого хлопчика, який вирішив дістатись до Італії разом зі своїм двоюрідним братом Мусою.

Почавши шлях у рідному Дакарі, хлопчики через Сахару добираються до Триполі, лівійської столиці на березі Середземного моря, від якої до Італії, здається, рукою сягнути.

Але дорога – жахлива, страшна, сповнена поневірянь і розчарувань.

У Лівії Сейду ув’язнюють і катують. На завершальному етапі йому доводиться вести човен з мігрантами у бік Італії, що дало фільму назву “Я – капітан”.

Гарроне створив промовистий, пронизливо реальний фільм про одну людину, історія якої перегукується з долями мільйонів людей.

7. Ідеальні дні (Perfect Days)

Навряд чи людина, яка заробляє на життя прибиранням громадських туалетів, видається тим, хто знайшов секрет щастя, але фільм Віма Вендерса “Ідеальні дні” переконливо це доводить.

Хоча режисер – німець, дія відбувається в Токіо, а всі персонажі спілкуються виключно японською.

Стрічка розповідає про будні немолодого чоловіка на ім’я Хіраями.

Кожен його новий день схожий на попередній. Він прокидається, поливає улюблені паростки кленів, купує воду в автоматі й сідає у синій фургон. Дорогою на роботу чоловік слухає музику й милується видами міста.

Він ставиться до своєї справи з усією серйозністю, тому в нього є власний інвентар для прибирання туалетів.

Хіраяма помічає речі, яких не бачить ніхто. Він просто обожнює сидіти в парку і дивитися на одне й те саме дерево, спостерігаючи за тим, як промені сьогоднішнього сонця пробиваються через листя.

Вім Вендерс та оператор Франц Лустіг підкреслюють поетичність світу за допомогою ефектних візуальних прийомів.

Основою фільму є схожа на документальний фільм медитація про спокій буття.

8. Гладіатор 2 (Gladiator II)

Сиквел знаменитої епопеї Рідлі Скотта – надзвичайно захопливий: від динамічної гри Пола Мескаля в ролі Люція, гладіатора і таємного спадкоємця трону Римської імперії, до невтомного, захопливого дійства в Колізеї, де антагоністами гладіаторів виступають акули, бабуїни й носороги.

Мескаль грає складного Люція, позначеного важкою сімейною спадщиною, що коливається між бунтом і стійкістю. Гра Мескаля дозволяє нам побачити як гнів, так і чутливість Люція.

Дензел Вашингтон з’являється в ролі хитрого й підступного власника гладіаторської школи.

До ролі Люцилли повернулася Конні Нільсен.

Роль генерала Акація виконує Педро Паскаль. Він з’являється в образі втомленого від воєн полководця, який мріє просто нарешті потрапити додому.

А Джозеф Квінн і Фред Гехінгер додають моторошної ноти в ролі розпусних імператорів-близнюків, які займають законне місце Люція.

Гладіатор 2 – масштабний і яскравий. Розлогі батальні сцени, жорстокі сутички сам на сам. Це вкотре доводить: коли Скотт у своїй найкращій формі, він може влаштувати неймовірне шоу.

9. Хороша погана дівчинка (Babygirl)

Ніколь Кідман грає роль владного боса технічної компанії з мільярдними статками, а Гарріс Дікінсон – зарозумілого молодого стажиста.

Щойно вона побачила його, у неї з’явилося відчуття, що він може задовольнити її так, як не може люблячий чоловік (Антоніо Бандерас). І починається ризикована й небезпечна гра в домінування і підкорення.

Ця історія легко могла б стати сюжетом глянцевого еротичного трилера 1980-х чи 1990-х років. Але сценаристка й режисерка фільму Халіна Рейн співчуває своїм героям і не ставиться до них як до хижих спокусниць і нещасних жертв.

Натомість вони – недосконалі люди із заплутаними долями й суперечливими бажаннями, що робить їхні стосунки ще більш загадковими й непередбачуваними.

10. Жорстка правда (Hard Truths)

Режисер Майк Лі доводить, що гарний фільм не обов’язково має бути масштабним чи видовищним.

Дія відбувається в сучасному Лондоні. Через фізичні й ментальні проблеми Пенсі (Меріанн Жан-Батист) патологічно ненавидить всіх навколо: від власного чоловіка до перехожих на вулиці.

Вона постійно критикує чоловіка і дорослого сина, влаштовує бійки з незнайомцями й свариться з усіма, навіть зі своєю життєрадісною сестрою Шанталь, яка, попри все, можливо, єдина людина, все ще здатна їй співчувати.

Майк Лі вкотре доводить, що він справжній майстер занурювати нас у реальність звичайного життя. А фільм, попри колючу героїню, пронизаний теплом і гумором.

11. Усе, що нам здається світлом (All We Imagine as Light)

“Усе, що нам здається світлом” індійської режисерки Паял Кападіа – одна з найцікавіших прем’єр Каннського кінофестивалю 2024 року. Це її ігровий дебют (до цього Канни вже нагороджували її документальний фільм).

Кані Кусруті, Дівья Прабха і Чхая Кадам грають трьох жінок різних поколінь, які працюють разом у галасливій лікарні Мумбаї. У кожної своя історія і душевний біль: одна овдовіла і незабаром має залишити родинний будинок, інша живе за тисячі кілометрів від чоловіка, а третя закохана в хлопця, за якого батьки ніколи не дозволять їй вийти заміж.

Поки жінки розмірковують над тим, залишитися їм у Мумбаї чи повернутися до рідних сіл, цей проникливий, поетичний фільм віддає данину мрійливій магії нічних мандрівок метушливим містом.

Розмиваючи межі між ігровим і документальним кіно, він настільки інтимний і виразний, що створюється враження, ніби ви теж блукаєте містом пліч-о-пліч з улюбленими друзями.

12. Емілія Перес (Emilia Pérez)

Один з найкращих сучасних французьких режисерів і сценаристів Жак Одіар відомий своїми жорсткими сучасними трилерами “І моє серце завмерло”, “Пророк”, “Іржа та кістка”, “Діпан”.

Його останній фільм “Емілія Перес” знятий в жанрі кримінального мюзиклу.

Зої Салдана грає адвокатку Риту, яка погоджується допомогти мексиканському гангстеру Хуану Дель Монте зробити операцію зі зміни статі, щоб він міг почати нове життя під ім’ям Емілія. Тим часом для його дружини Джессі (Селена Гомес) та дітей треба підшукати затишний будинок у Швейцарії.

Музику до пісень, що звучать у фільмі, написала французька співачка Камілла, а хореографією займався бельгієць Деміен Джале, у доробку якого постановка понад 30 вистав.

“Емілія Перес – надзвичайно оригінальна присвята всім, хто наважується йти своїм шляхом. І насамперед дивовижним жінкам, які роблять це у складних життєвих обставинах”, – пише оглядач Evening Standard Нік Гавеллс.

13. Носферату (Nosferatu)

Занадто довго вампіри на екрані були або сексуальними (“Справжня кров”, “Сутінки”), або дурними (“Готель Трансильванія”).

Грандіозний рімейк німої стрічки Фрідріха Вільгельма Мурнау 1922 року “Носферату, симфонія жаху” повертає їх до давніх коренів у європейському фольклорі, а також змушує по-сучасному поглянути на сюжети оригінального роману Брема Стокера “Дракула”.

Події “Носферату” відбуваються напередодні Різдва в Німеччині доби Романтизму, у вигаданому місті Вісборзі,

Білл Скарсгорд грає лиховісного графа Орлока – і нарешті перед нами постає вампір, який є не хижим чаклуном чи похмурим одинаком, а по-справжньому дивною і жахливою демонічною силою.

Втім, готична драма Роберта Еггерса насправді не про графа, хоч би яким дивовижним він не був, а про Томаса Гаттера (Ніколас Голт) і його дружину Еллен (Лілі-Роуз Депп), потенційно щасливу пару, якій загрожують як їхня невпевненість у собі, так і трансильванський кровопивця, що оселився у напівзруйнованому маєтку на сусідній вулиці.

14. Конклав (Conclave)

Стрічку про боротьбу за владу в стінах Сикстинської капели зняв режисер останньої адаптації “На Західному фронті без змін” Едвард Бергер, а головну роль виконав британський актор Рейф Файнс.

У центрі сюжету – конклав: складні, сповнені інтриг вибори нового Папи Римського. На відповідальний захід з’їжджаються 108 кардиналів з усіх куточків світу. Плетуться інтриги, укладаються союзи, розкриваються чужі секрети. Очолює весь цей процес кардинал Лоуренс.

Стрічка показує не в найкращому світлі верхівку католицької церкви. Цим вона нагадує “Картковий будинок” або “Західне крило”: вибори папи, як і будь-які політичні процеси, розкривають у людях найгірші сторони.

Кардинал Лоуренс у виконанні Файнса зовні спокійний, але ми бачимо, як він страждає від сумнівів щодо власної віри. У фільмі також блискуче грають Стенлі Туччі, Джон Літгоу та Ізабелла Росселліні.

Варто відмітити неймовірну операторську роботу, чудово скомпоновані кадри з насиченими кольорами вбрання кардиналів і грандіозністю оздоблення Ватикану.

Як і найкращі голлівудські фільми, “Конклав” – складний, витончений і дарує величезне задоволення від перегляду.

15. Анора (Anora)

Романтична драма американського режисера Шона Бейкера “Анора” стала володаркою головної нагороди Канн – Золотої пальмової гілки.

Це історія Ані, американської стриптизерки російського походження, яка привертає увагу розпещеного сина олігарха Вані (Марк Ейдельштейн).

Вона починає вірити, що в них може бути спільне майбутнє, однак батьки Вані з цим не згодні.

Режисер не приховує відсилань до “Красуні” з Джулією Робертс. Втім його фільм жорсткіший і реалістичніший, але водночас сповнений гумору.

16. Насіння священного інжиру (The Seed of the Sacred Fig)

Історія фільму майже така ж дивовижна, як і його сюжет.

Сценарист і режисер Мохаммад Расулоф відсидів у в’язниці в Ірані за виступи проти режиму, тому знімав стрічку потайки.

Невдовзі після того, як її відібрали для показу на Каннському кінофестивалі, Расулофа засудили ще на вісім років, але йому вдалося втекти з країни й встигнути до Канн на прем’єру.

Фільм став однією з найяскравіших новинок фестивалю.

У центрі сюжету – іранська родина, яка гостро переживає політичні потрясіння у своїй країні й сповнена рішучості триматися якомога далі від неприємностей після того, як батько (Місаг Заре) отримав високооплачувану роботу на держслужбі.

Однак напруга зростає, коли доньки-старшокласниці, Резван (Махса Ростамі) та Сана (Сетарех Малекі), виявляють ознаки бунту й починають співчувати протестувальникам.

“Цей гостросюжетний трилер заслуговує на якомога ширшу аудиторію, – пише Раян Латтанціо у статті для IndieWire. – Расулоф створює надзвичайно захопливу алегорію про корумпованість влади та утиски жінок в умовах релігійного патріархату, який знищує тих самих людей, яких, як він стверджує, захищає”.

17. Субстанція (The Substance)

Вишукана голлівудська сатира, поєднана з блискучим фільмом жахів у стилі боді-горору, “Субстанція” – найкраща роль Демі Мур за десятиліття.

Сміливо висміюючи власний публічний імідж, вона грає Елізабет Спаркл, колишню голлівудську зірку, а нині ведучу фітнес-шоу.

Коли її сексистський бос (Денніс Квейд) звільняє її, щоб взяти молодшу ведучу, Елізабет платить таємничій компанії за виготовлення свого молодого клону.

Але незабаром вона дізнається, що розділення себе на двох людей може мати жахливі наслідки.

“Субстанція” – це огидний, але цікавий і навіть вдумливий фільм жахів, – пише оглядач Time Out Філ де Семлен. – А фінальний кадр розрахований на тих, хто вважав, що кривава кульмінація моторошного науково-фантастичного горору “Муха” була дещо стриманою”.

18. “Бліц” (Blitz)

Британські фільми про Другу світову зазвичай розповідають про учасників бойових дій (“Дюнкерк”), шпигунів (“Операція “Мінсміт”) та лідерів (“Темні часи”). А “Бліц” Стіва Макквіна показує, яким було життя звичайних громадян, мешканців Лондона, що пережили нічні бомбардування Люфтваффе.

У центрі сюжету – двоє мешканців Іст-Енду, мати-одиначка (Сірша Ронан) та її дев’ятирічний син Джордж (Еліот Хеффернан).

Разом із тисячами інших лондонських дітей Джорджа заради безпеки відправляють потягом у село. Але він рішуче налаштований повернутися додому, до охопленого війною мегаполіса, щоб знайти маму.

19. “Справжній біль” (A Real Pain)

За два десятиліття своєї блискучої акторської кар’єри Джессі Айзенберг довів, що режисерське крісло йому теж по плечу. Його другий фільм як сценариста і режисера розповідає про двох двоюрідних братів, Девіда і Бенджі, яких грають Айзенберг і Кіран Калкін.

Девід – обачний і розсудливий, а Бенджі – дратівливо егоїстичний екстраверт. Вони давно віддалилися одне від одного, але возз’єдналися задля подорожі Польщею в пам’ять про покійну бабусю.

Комічні сутички супроводжує вишукана музика Шопена, але Айзенберг не змушує глядача сміятися, а тонко досліджує подвійне значення назви стрічки.

Йому вдалося зняти щирий, проникливий і глибоко зворушливий фільм, який також сповнений невимушеного гумору.

20. Я досі тут (I’m Still Here)

Режисер Вальтер Саллес зробив із політичної драми особисту, засновану на мемуарах сина головної героїні – Марсело Пайви.

Дія відбувається в Бразилії 1971 року.

Колишній конгресмен і активіст Рубенс Пайва, що виступає проти військової диктатури в країні, раптово зникає.

Його дружина Юніс (Фернанда Торрес) починає боротьбу за правду.

Торрес грає з дивовижною стриманою силою, передаючи залізну волю Юніс, яка підтримує свою сім’ю і намагається повернути чоловіка.