Минулого тижня бійці ЗСУ взяли у полон ескімоса Василя. На цій війні наші бійці вже брали в полон, крім росіян, чеченців, дагестанців, бурятів, башкирів, тувинців, мокшанів (підвид мордви), інших представників малих народів, навіть двох північно-корейців.
І от ця своєрідна колекція поповнилася новим екзотичним екземпляром – справжнім ескімосом. Напевне, він би краще і гармонійніше виглядав у себе на півночі, посеред тундри, під північним сяйвом, у хутряній малиці, на запряжених оленями нартах, із гарпуном для полювання. А не у своїй брудній військовій формі, з автоматом, в Україні, серед руїн, у гаражі, де його мало не пристрелили свої ж. Та на його щастя, наші бійці встигли прихопити його раніше.
Кажуть, сьогодні у Росії ескімосів, про яких жартують, що вони в морози полюбляють ласувати ескімо, для яких -30 °C – це спекотно, які ялинку прикрашають сніжинками, а зі снігових бур вибираються на собаках-навігаторах, залишилося трохи більше тисячі. І от один з них потрапив до нас.
На питання, що ж змусило його залишити рідну Магаданську область, звідки він родом, і вирушити за тисячі кілометрів воювати в Україну, де він ніколи не бував і про яку, напевно, мало що знає, Василь заявив, що прийшов визволяти нас від “фашизму” і “нацизму”. А ще, як виявилося, на цій війні у нього один племінник загинув, а другий зник безвісти. От він і хотів помститися.
Серед руїн, зруйнованих життів і спустошених міст, цей образ виглядає так само чужорідно, як і сама ідея «захищати» Україну від вигаданих ворогів.
Замість того, щоб шукати справжню причину трагедії — режим, який розпочав цю війну, і той, хто штовхнув його рідних на смерть, цей ескімос вирішив обрати іншого “винуватця” — український народ, що захищає свою землю. Цей чоловік — типовий приклад того, як пропаганда спотворює реальність і направляє гнів не туди, де його слід було б спрямувати. Адже винуватцем його втрат був зовсім не народ України, а політика держави, яка кинула його родичів у горнило війни, яка знищує його і без того нечисленний народ заради своїх імперських амбіцій.
Трагедія полягає в тому, що навіть після особистих втрат і потрясінь цей чоловік не знайшов у собі сил побачити правду. Доля ескімоса Василя – це ще один доказ того, як сильно й руйнівно діє пропаганда, позбавляючи людей здатності мислити критично і розрізняти справжніх винних у своїх бідах. Можливо, той шанс, який подарувало йому життя, пережитий полон все таки стане для нього не лише уроком, а й можливістю зрозуміти, хто насправді винен у війні, через яку він втратив своїх племінників.
Його історія, незалежно від того, як завершиться, стане ще одним свідченням абсурдності цієї війни та трагедії, яку вона приносить людям по обидва боки конфлікту…
Олександр Бугаєв
