Цими днями виповнюється чотири роки від дня одного з найжорстокіших та найпідліших злочинів сучасності. 29 липня 2022 року в селищі Оленівка російські окупанти підірвали один із бараків на території Волноваської виправної колонії № 120, де утримували українських військовополонених. Тоді загинуло щонайменше 53 захисників Маріуполя, здебільшого бійців бригади “Азов”, а понад 130 дістали важкі поранення.
Напередодні четвертої річниці цієї трагедії, у неділю, 26 липня, мешканці і гості Кам’янського взяли участь у масштабній мирній акції, аби віддати шану полеглим українським героям та стати голосом тих, хто досі перебуває в російських катівнях чи вважається зниклим безвісти.
Про це повідомляє “Відомо” з місця події.
Раніше в місті вже проходили зібрання на майдані Калнишевського, але саме піша хода вулицями Кам’янського відбулася вперше, ставши наймасовішим подібним заходом за останній час
Захід розпочався в першій половині дня біля пам’ятника Матері і дитині. Колона з кількох десятків людей — загалом до сотні учасників — пройшла ходою до Меморіалу Героїв, де хвилиною мовчання та покладанням квітів ушанували тих, чиє життя обірвалося в неволі.
Після цього на Майдані Петра Калнишевського відбулася мирна акція на підтримку полонених та безвісти зниклих воїнів.
До акції долучилися рідні захисників, ветерани, волонтери, вимушені переселенці з Маріуполя, які на собі відчули пекло оборони міста-героя, та просто небайдужі кам’янчани.
У руках учасники тримали прапори із зображеннями своїх близьких та плакати з вимогами повернути полонених додому: від професійно надрукованих до простих слів, написаних від руки на шматках картону.
Співорганізаторкою заходу стала Олександра Богомаз — засновниця патріотичної кав’ярні-меморіалу “ПлюсПлюс”, яку вона відкрила на честь свого брата, “азовця” Віталія Зінчука, який загинув в Оленівці.
“Ми не маємо права мовчати. Наш обов’язок — бути голосом тих хлопців, які зараз у пеклі ворожого полону, та берегти світлу пам’ять про тих, кого повернули на щиті. Сьогодні ми схиляємо голови перед кожним захисником, який боровся за Україну до останнього подиху”, — зазначила пані Олександра під час виступу біля меморіалу.
Під час акції на майдані Калнишевського учасники вишикувалися обабіч дороги у два ряди, закликаючи водіїв підтримати їх звуковими сигналами. Більшість автомобілів, що проїжджали повз, відгукувалися гулом гудків, а дехто з водіїв висовував із вікон синьо-жовті прапори. Цей живий відгук показав, наскільки важлива така єдність для людей, які щодня живуть у невідомості та чекають своїх рідних.
Особливим болем і водночас незламною вірою дихають історії матерів, чиї сини перебувають у полоні. Серед учасників акції — кам’янчанка Наталія, мати бійця “Азову” з позивним “Пепсі”, який зі зброєю в руках захищав країну з 2018 року. Зараз хлопець вже п’ятий рік перебуває у російських катівнях та отримав від загарбників вирок у 27 років ув’язнення за те, що боронив рідну землю.
“Зв’язок із сином дуже рідкісний, через листи, адже його утримують у колонії. Останній лист був дуже позитивним: написав, що в нього все добре, привітав усіх із днем народження, дав завдання триматися, займатися здоров’ям і не падати духом. І написав головне: що чекати залишилося недовго. Справжній син ніколи не скаже матері, що йому погано, як і мати — синові. Підтримувати один одного — це і є справжня родина”, — ділиться пані Наталія.
Жінка регулярно бере участь у таких заходах і нещодавно повернулася з Києва, де також долучалася до подібних акцій. Вона зізнається, що найбільше в столиці її вражає молодь, яка виходить на підтримку полонених за покликом серця, не чекаючи закликів і не маючи рідних на фронті чи в полоні.
“Коли молодь виходить на акції — з’являється віра в майбутнє. Хлопці, які повертаються з полону, кажуть, що навіть не мріяли про таку підтримку. У ворожих катівнях їм щодня вселяють думку, ніби про них усі забули. А коли вони їдуть трасою після обміну і бачать людей із прапорами та плакатами, коли бачать ці акції — це розчулює їх до сліз. Для них це надзвичайно важливо. Хочеться, щоб і в нашому місті все більше людей просто знаходили одну годину в неділю, аби прийти і стати цим стержнем підтримки”, — підкреслює мати полоненого воїна.
Пам’ятний захід у Кам’янському вкотре довів: час не має влади над пам’яттю, а українці не припинять боротьбу за своїх Героїв, поки останній полонений не повернеться додому, а кожен полеглий захисник не буде вшанований з належною гідністю.
