Наша нещодавня публікація про те, що у Миколаївці під Кам’янським (колишній Петриківський, а нині – Дніпровський район) намагаються виселити переселенців із зони війни на Донбасі, викликала величезний інтерес читачів. Як ми обіцяли, на місці подій побував наш кореспондент.
Наша співрозмовниця – Ірина Бабич, переселенка із Кремінної Луганської області, яка стала неформальним лідером тих, хто нині знайшов притулок у Миколаївці. Приїхала сюди вона 14 березня, з нею разом було 15 осіб – люди побачили в мережі Інтернет оголошення, що Миколаївка готова приймати біженців, і приїхали до цього села, для них було надано приміщення дитячого садка «Капітошка». Нині там мешкає 47 осіб, у тому числі 15 дітей.
Як розповіла Ірина, спочатку було все нормально – переселенці активно допомагали у впорядкуванні села, упорядковували парк та цвинтар, навіть працювали на городах миколаївців. Сама Ірина працювала на городі миколаївського старости Олега Козаря, не взявши за це жодної копійки. Але згодом відносини місцевої влади та біженців погіршилися.
Перша причина – чоловіки-переселенці пішли на фронт, і працювати стало просто нікому, жінки та діти – не найпродуктивніша робоча сила. І друга причина конфлікту – гуманітарна допомога, і тут треба розповісти детальніше. Вже у квітні у переселенців стали виникати проблеми з харчуванням. Потім до Миколаївки прийшла гуманітарна допомога для біженців – загалом… тонн. Ми не дарма поставили три крапки на кількості тонн. Волонтери, які відправляли допомогу, повідомили про 20 тонн, у миколаївській школі, де цю допомогу приймали, заявили про 15 тонн, а сільський староста Козар сказав, що прийшло 10 тонн. Ні чорта собі «усушка» та «утряска», погодьтеся! Але пан староста заявив, що цю допомогу він розподілятиме виключно сам, переселенців із «Капітошки» до неї не допустить. Така сама доля була і зі 150 кілограмами м’яса «гуманітарки» – пан староста теж вирішив, що лише він має право одноосібно вирішувати, кому видати м’ясо, а кому – ні. А коли переселенці заявили протест з приводу такого свавілля з «гуманітаркою», місцева влада почала загрожувати їм виселенням.
Пригрозили переселити в недобудований будинок амбулаторії, де немає вікон, ні дверей і жодних умов для проживання. Переселенці кинулися шукати захист у голови Обухівської сільради (у рамках дебільної територіальної реформи Миколаївку якогось дідька приєднали до Обухівки, що під Дніпром), але на жаль… Обухівський голова Василь Гезь заявив, що зробить усе, щоб виселити миколаївських переселенців . Є навіть відео, де цей пузатий мужик відверто каже – виселимо, і все тут!
Причому сенсу у виселенні немає – до садка «Капітошка» ходить лише близько 5 дітей, у ньому немає укриття, тобто працювати він не зможе. Зверталися переселенці і до Дніпровської районної військової адміністрації, але там не знайшли нічого кращого, як «вліпити відмазку» – на кшталт ваше звернення складено у грубій формі. Наш журналіст бачив це звернення – жодної брутальності немає, що там знайшли чиновники, залишається лише здогадуватися. Зверталися переселенці і до віце-прем’єра з питань біженців Ірини Верещук, але відповіді поки що немає, а пан Козар нахабно заявив: Верещук там, у Києві, а в Миколаївці я влада!
Тому й шукають переселенці справедливості і не знають, чи зможуть її знайти. Наразі повторно звернулися до військової адміністрації Дніпровського району, а також до голови ОВА Валентина Резніченка.
– Ми просимо одне – дайте нам офіційну відповідь, чи маємо право жити в Миколаївці, просимо і ми, і наші діти! Якщо не маємо – тоді куди нам їхати? Може, на фронт до наших чоловіків? Чи ще кудись? – каже Ірина Бабич.
До речі, і Ірина, і її товариші по нещастю говорили з нашим журналістом хорошою українською мовою. Тобто вони та їхні діти – справжні українці, дивіться на фото. Що ще треба нашим чиновникам, щоб по-людськи ставитись до тих, кого війна позбавила житла? І ось що. Як розповіли в Миколаївці, сьогодні в Обухівці працює СБУ – того самого пузатого дядька перевіряють з питань роздачі земельних ділянок та розподілу гуманітарної допомоги. Може, треба б цій структурі й до Миколаївки заїхати, га? Напевно, «нарили» б чимало цікавого…
