Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек, що відзначається 30 вересня, ми вирішили поговорити з людиною, завдяки якій наша міська бібліотека імені Шевченка стала справжнім центром культури у Кам’янському. Тетяна Іванівна Герасюта довгі роки керувала цим закладом, а зараз обіймає посаду заступника директора бібліотеки. Саме її стараннями бібліотека змогла не лише вижити у складні для країни роки, а й стала одним із найкращих закладів подібного типу в Україні. Крім книг є у Тетяни Іванівни і ще одне захоплення – вона збирає фігурки сов та все, що пов’язане з цими мудрими птахами. Про те, чому саме сови викликали її інтерес, які є цікаві екземпляри в її колекції Тетяна Іванівна розповіла в інтерв’ю нашому сайту.
– Тетяно Іванівно, чому саме сови привернули Вашу увагу, і коли Ви почали колекціонувати їхні фігурки?
– Це сталося років із десять тому. Тоді в нашій бібліотеці була дуже гарна, але величезна сова. Оскільки вона була великою і займала багато місця, ми виставили її з кабінету до відділу абонементу. Вирішили таким чином прикрасити відділ. Але цю сову вкрали. Це мене так засмутило, що я ходила і всім розповідала: «Уявляєте! У нас у бібліотеці вкрали сову!» І тоді, щоб мене якось заспокоїти, мені подарували гарну кришталеву сову. Ось вона і стала першою совою у моїй колекції. Я довгий час особливо не афішувала це своє захоплення, хоч близькі люди та друзі знали, чим мене порадувати. А потім вирішила озвучити про це своє хобі та про те, що в мене вже зібралася якась кількість екземплярів у колекції. І після цього почався справжній потік подарунків у вигляді фігурок і зображень сов від різних людей. Тобто основна частина моєї колекції – це подарунки. Сама собі я дуже рідко купую статуетки сов – лише якісь особливо ексклюзивні екземпляри. Коли колекція розростається до такої величезної кількості, ти починаєш вибірково підходити до її формування і дізнаватися докладніше про цей предмет. І в результаті я собі з’ясувала, що сови вони зовсім не такі, якими ми їх уявляємо. У книгах, фільмах та телевізійних шоу сови незмінно зображуються як надзвичайно інтелектуальні тварини, але річ у тому, що сову практично неможливо навчити, тоді як іншим птахам (папугам, яструбам, і навіть голубам) можна навчити витягувати предмети та виконувати прості завдання. Люди думають, що сови розумні через великі очі, які створюють враження високого інтелекту.
– А скільки зараз сов у Вашій колекції?
– Понад 150. Я їх уже, якщо чесно, навіть перестала рахувати – знаю лише приблизну кількість. Причому я колекціоную не лише явних сов, а й усе те, що може якось нагадувати цих птахів. У мене є в колекції червоний перець, який формою дуже схожий на сову. Цей романківський перець у вигляді сови зі свого городу мені принесла Валентина Матвіївна Коверза. Це дуже цікаво знаходити подібну схожість.
– А де у Вас зберігається така величезна кількість сов?
– Найцінніше я зберігаю вдома. А решта у мене розташувалася на двох стелажах у бібліотеці у мене в кабінеті. Але я не маю статичної колекції. Її склад постійно змінюється. Я дуже багато сов зі своєї колекції просто дарую. Я їх не шкодую. Буває, що у мене є по 2-3 екземпляри однакових фігурок, тому я їх без жалю можу передарувати ще комусь як невеликі подарунки. Особливо дітям. Мене спочатку фігурки сов залучали як сувеніри – мене завжди цікавило, як формується, створюється сувенірна продукція, яку можна використовувати як подарунковий варіант. Ми в бібліотеці дуже часто робимо комусь якісь подарунки та сови в цьому випадку, справді оптимальний варіант. А ще сови – незмінний атрибут оформлення всіх наших інсталяцій. Тобто у мене колекція перебуває у постійному оновленні. Мені щось дарують, я щось комусь дарую. Тільки не обмінююсь. Цього я не люблю.
Мені цікаво, як формується цей сувенір у різних країнах. Сови злітаються до мене звідусіль: із Кіпру, Польщі, Німеччини, Китаю… Найсвіжіший екземпляр у мене в колекції з’явився буквально вчора. Цю совушку мені привезли з Німеччини, з Берліна. А взагалі, у мене є дуже рідкісні екземпляри. Наприклад, з Німеччини – порцелянова статуетка сови з номером. Мені її прислали мої друзі, які в Німеччині купили будинок і в ньому знайшли цю маленьку фігурку сови. І знаючи мій інтерес, передали мені її сюди у Кам’янське. На жаль, походження цієї совушки я не знаю, але судячи з того, що на ній є індивідуальний номер, можна не сумніватися, що ця статуетка мала свою особливу історію. Є унікальна сова з Польщі – вирізана з дерева та розмальована фарбами. Це мій найулюбленіший екземпляр колекції.
– Ви вже давно збираєте сов. У вашій колекції є найрізноманітніші екземпляри. Немає пересичення? Чи не втратили Ви з роками інтерес до цього хобі?
– Ні в якому разі! У кожного колекціонера, який досить довго щось збирає, згодом прокидається особливий азарт. Хочеться роздобути якісь особливі екземпляри для колекції, які були б не схожі на те, що в нього вже є. Це нескінченний процес. І це приємний процес. Адже кожен новий екземпляр завжди додає якісь нові позитивні емоції. Так, деякі екземпляри я можу подарувати комусь, але залишаються найулюбленіші, найтепліші або з якоюсь унікальною історією. Або найнезвичайніші. До таких можна віднести, наприклад, притчу про сову, яку написала моя подруга і потім подарувала мені.
– Якісь ще хобі та захоплення. Окрім колекціонування сов, у вас є?
– Світлина. Я люблю помічати щось незвичайне у природі та фотографувати. Нещодавно я була у Львівській області у Брюховичах і там є ліс, у якому дерева формою нагадують фігури людей. Я там зробила цілу серію фотографій. Ось такі незвичайні прояви у природі я шукаю та фотографую. І у нас у Кам’янському теж. Я маю серію фотографій «Дерева Кам’янського». Дерева, які вмирають, які оживають, які борються, які щось схожі. Тобто, мене взагалі приваблює все незвичайне.
