40 років тому, 10 листопада 1982 р. помер Леонід Брежнєв, керівник величезної наддержави, що представляла один із двох полюсів тогочасного світоустрою. Ми не могли проігнорувати цю дату. По-перше, йдеться про найзнаменитішого з усіх народжених у Кам’янському – це об’єктивний факт, проста констатація, яка не залежить від ставлення до його особистості, оцінок, концепцій та коментарів.
По-друге, смерть Брежнєва знаменувала і закінчення цілої доби. Ідеться не лише про приписану йому посмертну епоху «застою», яка, як виявилося, була ще й часом найбільшої стабільності. А цей чинник суспільство схильне цінувати після втрати. З відходом Брежнєва почався захід ери соціалізму – не надто вдалого, м’яко кажучи, марксистського експерименту побудови суспільства соціальної гармонії та справедливості, що обернувся кривавими жертвами, масовими репресіями та геноцидом. Почався колапс і «кормової» бази цього експерименту – величезної національної держави, яка займала, як заведено було говорити, одну шосту частину земної суші.
Процеси згасання і розпаду були швидкими, на відміну смерті старого вождя, непомітно що уві сні. Повільна, але неухильна деградація країни та ладу тривала ще дев’ять років, протягом яких кремлівський престол порожнім, звісно, не залишався. Був і новий похорон з лафетами. Але про когось із наступників Леоніда Ілліча не можна сказати, що з ними пішла епоха. На тлі 18-річного брежнєвського правління, «однолітки» Андропов та Черненко особливо нічим запам’ятатися не встигли. Останній з керівників СРСР Горбачов, прожив більше за всіх своїх попередників, і помер лише кілька місяців тому, у віці 91 року.
Але він сприймався, та й був, по суті, правителем не зовсім радянського, а якогось проміжного, перехідного періоду. Від важкого, проблемного, місцями похмурого, але чітко структурованого минулого – до сумбуру, хаосу та фантасмагорії дев’яностих. До майбутнього, яке розгубивши дорогою реформаторський глянець і демократичні ілюзії, виявилося карикатурною, але при цьому моторошною, реінкарнацією гулагівських кошмарів столітнього зразка, замиксованої з оруєловсько-кафкіанським абсурдом.
Останній парад
Тому згадувати сьогодні доведеться «дорогого Леоніда Ілліча», точніше обставини, пов’язані з його смертю. Зазначимо, що вона виявилася раптовою – лише трьома днями раніше, 7 листопада 1982 року, він кілька годин простояв на трибуні мавзолею, приймаючи парад, присвячений черговим роковинам жовтневої революції. І багатьом здалося, що виглядає він краще, ніж зазвичай. Але несподіваною смерть Брежнєва назвати не можна. Останні років шість Брежнєв, який насилу переставляв ноги і невиразно перевертав язиком, виглядав досконалою руїною, пародією на самого себе – чарівного, енергійного і молодого керівника, яким був ще на початку 1970-х. З усіх радянських керівників, мабуть, тільки Ілліч «номер один», якого наприкінці земного шляху возили в інвалідному візку в абсолютно неосудному стані, перебував у гіршій формі.
Через це Брежнєв, який виглядав живим анахронізмом, древнім старцем, став мішенню численних глузувань і анекдотів. Насправді це було не цілком справедливо – генсек помер, не досягнувши 76 років. Порівняно із сучасними політиками – цілком собі молодик, Трампу вже 76, Байден за кілька днів відсвяткує 80-річний ювілей. І обидва збираються брати участь у президентських перегонах 2024 року! Екс-прем’єр Італії, нині депутат Європарламенту Берлусконі у 86 років не думає про завершення політичної діяльності. Королева Єлизавета ІІ востаннє виїжджала на кінну прогулянку літом цього року, за три місяці до смерті, у віці 96 років.
Напевно, не за віком плачевну форму Брежнєва можна пояснити відсталістю тодішньої радянської медицини, навіть її найвищого кремлівського ешелону. Традиційних шкідливих звичок генсек не мав – курити кинув на настійну вимогу лікарів, випивав у міру, регулярно відпочивав, відвідував басейн, стежив за вагою. Але останніми роками серйозно звикли до снодійного, заспокійливого і транквілізаторів, що відіграло свою негативну роль.
Брежнєв страждав на хвороби серця з 1974 року, пережив кілька інфарктів. У медичному висновку світил радянської медицини про причини смерті буде вказано діагноз: «Атеросклероз аорти з розвитком аневризми її черевної порожнини, стенозуючий атеросклероз коронарних артерій, ішемічна хвороба серця з порушенням ритму, рубцевими змінами міокарда після перенесених інфарктів.
Остаточно підкосив здоров’я генсека нещасний випадок за кілька місяців до смерті. 23 березня 1982 року під час відвідування авіазаводу в Ташкенті на нього обрушилася металева платформа, яка не витримала ваги десятків робітників, які вилізли туди, щоб краще бачити високих гостей. Брежнєв отримав больовий шок, викликаний переломом ключиці та кількох ребер, внутрішнім крововиливом. Генсек відмовився повертатися до Москви до кінця офіційних заходів, хоча навіть не міг підняти руки. Коли делегація повернулася до столиці, лікарі виявили усунення зламаної кістки. Операцію довелося робити під місцевим наркозом через проблеми пацієнта із серцем. Від тяжких травм Брежнєв так до кінця і не оговтався.
Дим останньої сигарети
Дивно, але, незважаючи на важкі недуги та діагнози генсека, останній його годинник пройшов без жодного медичного супроводу, на смертному одрі при ньому не виявилося ні лікаря, ні хоча б медсестри. Фінал життя Брежнєва детально описала його західний біограф, відомий німецький історик Сюзанна Шаттенберг, директор Центру досліджень Східної Європи при Бременському університеті. 2019 року вона приїжджала до нашого міста, проводила презентацію своєї книги «Леонід Брежнєв. Велич і трагедія людини та країни» у Музеї історії Кам’янського.
«7 листопада, у неділю, Брежнєв, як завжди, приймав парад на Червоній площі. Потім, у понеділок, 8 листопада, поїхав на полювання у Завидово та провів вівторок, 9 листопада, у своєму кабінеті у Кремлі. Єдина подія, що заслуговує на увагу, полягала в тому, що коли на початку вечора Брежнєв прокинувся від післяобіднього сну, Медведєв (начальник охорони генсека, генерал-майор КДБ СРСР Володимир Медведєв) остаточно вигнав перукаря Толю, тому що той знову з’явився п’яним у устілку. Охоронець сам зачесав Брежнєв, о 19.30 разом із Генеральним секретарем на машині залишив Кремль і по дорозі назад запалив сигарету, щоб Брежнєв міг вдихнути тютюновий дим – останній раз у його житті. Вдома Брежнєв поскаржився лише на те, що він не може багато їсти і пішов спати ще до новин. Коли вранці 10 листопада 1982 р., у середу, охоронці Медведєв і Собаченков прийшли близько 9 години його будити, вони побачили шефа, який нерухомо лежить у ліжку», – пише професор Шаттенберг.
Охоронець намагався його реанімувати, майже годину робив штучне дихання та масаж серця, але це не допомогло. За словами зятя генсека Юрія Чурбанова, Леонід Ілліч тихо помер ще вночі уві сні: у нього відірвався тромб, який потрапив у серце. З опублікованих матеріалів та свідоцтв залишається загадкою, чому цієї ночі на дачі був відсутній увесь медперсонал, у тому числі особистий лікар Брежнєва Михайло Косарєв, який мав бути присутнім навіть під час їди генсеком? Халатність, чи щось гірше?
Коли марність реанімаційних зусиль охоронця стала очевидною, охорона терміново викликала лікаря академіка Є. Чазова, той повідомив секретаря ЦК КПРС Юрія Андропова, і він першим із соратників прибув на місце смерті. Далі прибули міністр оборони Дмитро Устинов, міністр закордонних справ Андрій Громико. Там же, біля одра Брежнєва, було вирішено питання про наступника – на пропозицію Устинова та за згодою Громико, вирішено, що ним стане Андропов.
Мабуть, такою була і воля покійного. У травні 1982 року на останньому у своєму житті пленумі ЦК Брежнєв запропонував обрати голову КДБ СРСР Андропова на посаду секретаря ЦК КПРС, яка звільнилася після смерті М. Суслова. Багато хто вже тоді побачив у цьому призначенні вирішення питання про наступника.
Хоча були свідчення, що Брежнєв у неофіційній обстановці говорив Черненко: «Костя, готуйся приймати справи»! А офіційний кремлівський фотограф Мусаельян повідомляв, що останнім часом Брежнєв, з огляду на слабке здоров’я Андропова та Черненка, схилявся до того, щоб на найближчому пленумі ЦК, наміченому на 15 листопада, оголосити наступником свого земляка, 64-річного першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького. . Але пленум пройшов уже без нього, і за зовсім іншим сценарієм.
Про смерть Генерального секретаря ЦК КПРС, Голову Президії Верховної Ради СРСР Леоніда Брежнєва офіційно повідомили у четвер, об 11 годині 11 листопада 1982 р. по радіо та телебаченню, газети в траурній рамці вийшли 12 числа. Однак багато хто запідозрив недобре того ж дня, коли по телебаченню замість святкового концерту, присвяченого Дню міліції, несподівано показали старий фільм про Леніна «Людина з рушницею».
Клятва дніпродзержинців
На малій батьківщині покійного – у Дніпродзержинську, не надто численна місцева преса – одна міська газета та дві заводські багатотиражки, – відреагували на трагічну звістку належним чином.
«Дзержинець», орган міськкому партії та міської ради тоді ще народних депутатів, вийшов у жалобній рамці 12 листопада. Газета друкує на першій шпальті великий портрет покійного, публікує офіційні повідомлення про смерть «вірного продовжувача великої ленінської справи, полум’яного борця за мир та комунізм», ім’я якої «завжди житиме в серцях радянських людей і всього прогресивного людства».
Наступний випуск газети від 13 листопада відкриває великий портрет Андропова і інформаційне повідомлення про пленум ЦК КПРС, що відбувся напередодні, на якому його було обрано новим генеральним секретарем. Публікуються стенограми виступів Ю. Андропова та К. Черненко, який і запропонував його кандидатуру на найвищу посаду в партії та країні. Через рік, Кості таки доведеться «приймати справи», як заповідав Ілліч, але теж, як відомо, ненадовго.
Внутрішні сторінки часто заповнені матеріалами меморіально-брежневської тематики. Клішовані заголовки говорять самі за себе: «Біль тяжкої втрати», «Справи партії – вірні», «Тісніше згуртуємось», «Велика правда життєлюба», «Глибока скорбота планети».
Наступного дня, 14 листопада, «Дзержинець» виходить у тому ж оформленні та стилістиці. Окрім ТАССівських репортажів про траурні заходи у столиці, в газеті з’являється багато місцевих матеріалів відповідної тематики. Докладно розповідається про траурні мітинги та збори, що відбулися на ВО «Азот», Дніпродзержинському хіміко-технологічному технікумі, швейній фабриці імені Чубаря, в індустріальному інституті, міському театрі (відразу після вистави, за участю акторів та глядачів), профспілці. середній школі №1, де навчався юний Льоня. Наповнені скорботою та смутком нотатки, підписані робітниками та школярами, педагогами, ветеранами війни та праці.
Заголовки різноманітністю не відрізняються: «Людина великої душі», «Продовжити справу борця за мир», «Траур планети», «Незмінним курсом», «Клятва дніпродзержинців», «Великий друг дітей», «Дзвони пам’яті», «Світлий образ» », «У серцях мільйонів».
Трудові колективи бригади стану 280 залізопрокатного цеху, колективи змін та агрегатів мартенівського цеху №3, безсемерівського, новопрокатного, цеху універсального заліза Дзержинки, будівельники головного будівництва міста – киснево-конвертерного цеху заявили про те, що вони стали на трудову вахту пам’яті Л. І. Брежнєва.
Першу смугу «Дзержинця» від 16 листопада займає репортаж із похоронної процесії у Москві, яка пройшла днем раніше, тексти виступів Андропова та Устинова на Червоній площі, де біля кремлівської стіни поховали покійного генсека. На внутрішніх сторінках – виступи місцевих керівників на жалобному мітингу, який відбувся у день похорону Брежнєва біля його бюста у нашому місті. Одна із нотаток повідомляє цікаву деталь – того дня у навчальних закладах міста заняття скасували, але школярів збирали на уроки пам’яті.
Що цікаво, вже в наступному випуску газети, що вийшов 17 листопада, ім’я Брежнєва згадується лише побіжно, лише кілька разів, у повідомленнях про зустрічі та розмови його наступника Андропова зі світовими лідерами – Фіделем Кастро, Джорджем Бушем, Індірою Ганді, Зія Уль Хаком, які висловили протокольні співчуття. Тенденція збереглася і в наступних номерах – ім’я покійного генсека мало звучить. Нічого не повідомляється і про результати трудової вахти з помпою оголошеної на підприємствах міста лише кілька днів тому. Епоха завершилася, хоч ми цього тоді й не помітили.
