«Харківський Шампольйон». До сторіччя Юрія Кнорозова

19 листопада виповнюється 100 років з дня народження видатного українського вченого Юрія Кнорозова, котрий прославився на весь світ, самотужки вирішивши загадку, над якою бились протягом десятиліть кращі фахівці і дослідницькі центри світу.  Наш земляк, не виходячи з кабінету,  здійснив справжній переворот в історичній науці і багатьох суміжних дисциплінах – філології, етнографії, міфології, релігієзнавстві тощо, розшифрувавши писемність таємничої цивілізації древніх майя. 

памятник
За це досягнення Ю. Кнорозова нагородили Державною премією СРСР, мексиканським Орденом Ацтекського орла, Великою золотою медаллю Гватемали. Після смерті дослідника в Мексиці встановили два пам’ятники йому – у містах Канкун і Мерида,  його ім’я носять вулиці у  містах Харків і Південне, мис і острів у Сахалінській області, де він працював в експедиціях.
Коло наукових інтересів «Харківського Шампольйона», як його називали, не обмежувалось майя. Воно було неймовірно широким  –  від древніх цивілізацій і їх систем письма – а це не тільки майя, а й «хараппське письмо» долини Інду,  знамениті дощечки ронго-ронго острова Пасхи, піктографія айнів; до археоастрономії, лінгвістики і семіотики, шаманізму, еволюції мозку і теорії колективу.
Народився Юрій 1922 року в Харкові, в родині залізничного службовця. Кнорозови були прихильниками передових методів виховання, старались розвивати природні здібності всіх своїх дітей. Їх було п’ятеро – донька й чотири сина, найменший – Юрко.  Саме так майбутній мовознавець записаний в свідоцтві про народження,  що суперечить спробам роспропаганди видати його за російського вченого. Походження Юрія Кнорозова не до кінця  з’ясоване. По матері він походив з російського купецького роду Макарових,  батькове коріння пов’язане з Кавказом. Дід  працював юристом у Тіфлісі, його дружиною – бабусею Юрка була армянська актриса Маріам Сахавян. Незвичайне прізвище, вочевидь, має українське походження – кнороз, кнур, хряк – так в нас називали свійських кабанів.
Батьки приділяли багато уваги дітям, навчали музиці, живопису, іноземним мовам, прищеплювали інтерес до літератури, історії. Це принесло неймовірні результати: всі четверо синів – стали професорами, докторами наук, донька здобула кандидатській ступінь. Гуманітарну сферу обрав лише Юрій, його рідні спеціалізувались у галузях точних науках і медицини.
Збирався піти цим шляхом і Юрко, у школі захоплювався біологією, цікавився нетрадиційними методами лікування. Мав певні природні здібності у цій сфері, успадковані, як сам вважав, від вірменської бабусі, котра походила з давнього роду знахарів. Взагалі, якась таємнича аура все життя супроводжувала вченого. Було багато дивних збігів та випадків, наче сама доля вела туди, де він мав бути.
Перші потрясіння 
Справжнім потрясінням, що закарбувалось на все  життя, стали для десятирічного Юрка страшні картини голодомору – довгі черги за хлібом, схожі на примар фігури виснажених селян, тіла померлих від голоду на харківських вулицях. Від пережитого шоку хлопець, який навчався в музичній школі і брав участь у конкурсах юних виконавців, назавжди полишив улюблену скрипку.
В дитинстві Кнорозов пережив ще одне потрясіння, що як він сам вважав, вплинуло на його подальшу долю. Цього разу потрясіння не морального, а фізичного характеру. Під час дворової гри він отримав потужний удар по голові. Як пише Галина Єршова, учениця Кнорозова, керівник наукового центру його імені  в біографічній книзі «Останній геній ХХ сторіччя», коли майбутньому досліднику було 5 років, він грав з братами та сусідами в лапту. Маленький Юрко випадково потрапив під удар дерев’яною битою, отримав тяжкий струс мозку.
Коли повернулась свідомість, з’ясувалось, що пропав зір, на щастя, тимчасово.  Саме тоді, в моторошній темряві, почали приходити примари – химерні монстри і змії, вчуватись дивні слова чужої мови. Коли зір повернувся, Юрко переніс свої видіння на папір. Через кілька десятиліть вони нагадають про себе – дуже схожими малюнками і знаками  пам’яток забутих цивілізацій.
Кнорозов вірив, що саме травма, яку він отримав у дитинстві, тимчасова втрата свідомості й зору, сприяли активізації у нього якихось особливих здібностей. І навіть жартома пропонував застосовувати «ударний метод» у підготовці молодих дослідників. На добровільній основі, звичайно…
Але змолоду Юрій про історію та філологію навіть не думав. Він прагнув займатися психіатрією. У Харківському університеті працював видатний науковець Костянтин Платонов, засновник психотерапевтичної школи, автор вчення про експериментальний гіпноз. Саме до нього мріяв потрапити Кнорозов. У 1938 р. він вступив на робітфак при Харківському медінституті, закінчив з відзнакою, й подав документи до медичного інституту.  Але не пройшов медкомісію – тоді вступників розглядали як майбутніх військових лікарів, з підвищеними вимогами до стану здоров’я.

Психіатрія втратила, історія – здобула
На історичний факультет Харківського університету хлопця, визнаного непридатним до військової служби через  плоскостопість, взяли без проблем. Навчаючись на істфаку, Юрій зацікавився шаманськими практиками і мовою давнього  Єгипту. І швидко досяг в ній досконалості, навіть виправляв помилки підручника провідного єгиптолога Гардинера.  Через п’ять днів, як студент Кнорозов закінчив другий курс історичного факультету, розпочалася війна…
У вересні 1941 р. його, як непридатного до стройової, направили на будівництво оборонних споруд на Чернігівщині. Опинившись в оточенні, Юрій зумів дістатись додому, на Харківщину, де залишались мати й сестра. До 1943 р. жив з ними в окупації, переховуючись по селах від примусової відправки до Німеччини. Під час Харківської операції у березні того ж року Юрій з разом з матір’ю  через прифронтову зону перейшли на вільну територію. Через кілька місяців вони дістались Москви, де голова родини полковник Валентин Кнорозов служив на відповідальній посаді директора шляху і будівництва Управління заводами будматеріалів.  Батько допоміг синові оформити перевід на істфак МДУ, але другий курс довелось повторити.
Весною 1944 р.  Юрка таки призвали до війська, але в боях він участі не брав. Його направили на курси спеціалістів-ремонтників автотехніки, служив він під Москвою в 158-му артилерійському полку.  Демобілізувався першої повоєнної осені, відмовившись від настійливих пропозицій йти на офіцерські курси, – хотілось якнайшвидше повернутись до науки.
1945 року Кнорозов поновився в МДУ, продовжив дослідження в царині шаманських практик, водночас влаштувався на роботу в Інститут етнографії та антропології ім. Миклухо-Маклая АН СРСР. Багато часу молодий дослідник провів в експедиціях у Середній Азії, вивчаючи давні цивілізації регіону, брав участь у розкопках міста Хорезм в Узбекистані.

ученый
Після закінчення інституту Кнорозов вступив до аспірантури і став науковим співробітником ленінградського Інституту етнології та антропології ім. Миклухо-Маклая, де працював до самої смерті. Якось Кнорозову потрапила опублікована 1945 року стаття німецького дослідника Пауля Шелльхаса під назвою «Дешифрування писемності мая – нерозв’язна проблема».  Ця публікація перевернула не тільки наукові плани, а й всю подальшу долю вченого. Він приймає виклик: «Нерозв’язна проблема? Те, що створено людським розумом – не може не бути розгадано іншим».

  Виклик прийнято

письмена
На той час світова майяністика перебувала в глухому куті. Дослідження цивілізації майя почалось наприкінці 18-го століття. У джунглях Мезоамерики  знаходять загублені міста давньої цивілізації. На стінах та кам’яних стелах дослідники виявили безліч текстів, написаних химерними знаками. Через варварство релігійних фанатиків збереглись лише чотири книги – кодекси стародавніх майя, що значно ускладнило їх розшифрування.
Певних успіхів у цій справі досягнули американські дослідники.  Найавторитетніший  з них Ерік Томпсон у 1950 році видає ґрунтовну працю з ієрогліфіки майя. Але вона була переважно присвячена астрономії та календарю майя – тому самому, через який частину людства охопили панічні очікування кінця світу у грудні 2012 р. (насправді там мова йшла про кінець циклу і початок нового). Писемність залишалась загадкою.
Молодий дослідник з Харкова рішуче береться за справу, визнану науковою елітою світу безнадійною. Береться, маючи мінімум матеріалу – копію одного з чотирьох книг майя, що збереглися – «Дрезденський кодекс», що якимсь дивом потрапив до інститутської бібліотеки з розгромленого Берліна, і рукопис XVI століття «Повідомлення про справи в Юкатані» іспанського єпископа Дієго де Ланда. І звичайно, ніяких комп’ютерів, як не важко нам це уявити, лише світлий розум і наполегливість!

кот
…Ну, можливо, й підказки чотирилапих помічників: Кнорозов обожнював котів, вірив у їх надприродні здібності та інтелект,  напівжартома називав своїм співавторами. Навіть на знаменитому пам’ятнику, що встановлений  біля Музею світу майя в Канкуні, Мексика у повний зріст зображено Юрія Кнорозова з улюбленою сіамською кішкою Аспідою на руках.  Це не значить, що Кнорозов був кіношним вченим – відірваним від реального життя диваком і відлюдьком. Він створив міцну сім’ю, з дружиною Валентиною Самковою прожив майже півстоліття, у них народилась донька Катерина. Чи варто дивуватись, що обидві музи дослідника були відомими філологинями?
У 1952 році Кнорозов публікує статтю «Древняя письменность Центральной Америки», в якій вперше виклав знайдений ним ключ для розшифрування писемності майя. Західні науковці, включно з Еріком Томпсоном, були вражені наповал. Не всі спромоглись визнати, що нікому не відомий молодий науковець з-за «залізної завіси» здійснив переворот у світовій науці!

У 1956 року Юрій Кнорозов тріумфально захистив дисертацію. У своїй доповіді, яка тривала всього 4 хвилини, вчений показав, як він розшифрував писемність майя. Вражена  комісія призначила 34-річному вченому ступінь не кандидата, а відразу доктора наук!  У тому ж році Кнорозов взяв участь у Міжнародному конгресі американістів в Копенгагені. Не зважаючи на величезний інтерес світової наукової спільноти до його робіт, ця зарубіжна поїздка стала для вченого першою, і останньою – майже на півстоліття! Причиною заборони на виїзд вважають перебування Кнорозова на окупованій території під час війни, а ще – його непоступлива, незалежна вдача.
Та не зважаючи ні на що, вчений продовжував наполегливо працювати. 1963 року вийшла монографія Кнорозова «Писемність індіанців майя» з словником ієрогліфів. Повний переклад ієрогліфічних рукописів майя він опублікував 1975 року, у 1977 р.  отримав за це Державну премію СРСР.
Здійсненна мрія
…Протоіндійські тексти, мова Давньої Монголії, письмена  острова Пасхи – ці, та інші нерозгадані таємниці тисячоліть вабили Кнорозова в подальші роки. Від дешифрування древніх систем письма, лінгвістики та семіотики, він переходить до заселення Америки, протоміфології, археоастрономії, еволюції мозку та теорії колективу.
Здійснити давню мрію – побувати на батьківщині майя, доторкнутись до древніх каменів їх міст, легендарному досліднику випало лише на схилі життя.  У 1990 році він отримав особисте запрошення від президента Гватемали. Уряд організував для Кнорозова відвідування всіх визначних пам’яток країни і відзначив заслуги нашого співвітчизника Великою Золотою медаллю президента Гватемали.  1995 р. Кнорозов був нагороджений орденом Ацтекського орла, який вручається іноземним громадянам за виняткові заслуги перед Мексикою. В дев’яності роки Кнорозов здійснив низку поїздок до Мексики і США, виступав з лекціями, його твори видали іспанською мовою, про нього зняли кілька документальних фільмів.
30 березня1999 р. вчений помер у лікарні від інсульту на 77-му році життя. Дружина пережила його на кілька місяців. Їх поховали під Петербургом. На надгробному пам’ятнику, виконаному у майянському стилі, як і Мексиці, зображений Юрій Кнорозов з улюбленою кішкою на руках.  Написи зроблені розшифрованими ним ієрогліфами, дати життя  – теж вказані за календарем майя – 12.15.8.10.13.13…

Вам буде цікаво

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *