Депутат Кам’янської міськради Олександр Лукашов: «За відчуттями — триває лютий-2022»

Повномасштабне вторгнення росії розділило життя України на «до» та «після». Як Кам’янське адаптувалось до нових реалій та що таке робота місцевого самоврядування в умовах війни — говорили з депутатом Кам’янської міськради, головою міської екологічної комісії Олександром Лукашовим.

— Коротко. Яким для Вас був цей рік?

— А він був? Якщо чесно, за відчуттями досі триває лютий 2022-го. Хоча впевнений, що те ж саме відчуває більшість мешканців Кам’янського і України в цілому. Війна забрала рік життя у наших людей. Але цей самий рік згуртував їх та загартував країну. Бачимо неймовірну взаємопідтримку, віру в свою армію та стійкість країни. І це працює: немає сумнівів, що Україна переможе. Коли? Питання часу та геополітичних аспектів. Але попереду тільки перемога.

Як зустріли 24 лютого року, що минає?

Це було тотальне несприйняття. Адже чимало ми чули від наших бабусь і дідусів про те, як все відбувалось під час Другої Світової: «22 червня, без оголошення війни…». І це стало історією. Після того, як на Дніпропетровщині пролунали перші вибухи, я сказав собі: «Почалась повномасштабна війна». Перші години мозок відмовлявся усвідомлювати це – настільки все було якимось сюрреалістичним.

Звісно, було чітке розуміння того, що війна на Донбасі не могла тягнутись нескінченно в тому вигляді, в якому це було: спочатку АТО, потім – ООС. Десь мала наступити розв’язка. Але навіть коли отримували інформацію про скупчення російських військ на кордоні, коли навіть посольства почали виїжджати з країни, все одно підсвідомо сподіваєшся, що це підвищення геополітичних ставок. Тому що важко усвідомити, що у 21-му сторіччі в світі, який пройшов дві світові війни (вибачте за тавтологію), пережив Хіросіму та Чорнобиль, хтось реально захоче влаштувати повномасштабну континентальну війну.

  • Але тим не менш, міська рада Кам’янського працювала вже після початку вторгнення…

— Так. Всі лишились тут, у місті. І головною задачею і депутатського корпусу, і виконавчих органів влади було зберегти життєдіяльність міста. Таку задачу тоді поставив очільник Кам’янського Андрій Білоусов. Було критично важливим не допустити паралізації громади.

Довелось швидко адаптуватись до нових реалій і чималого об’єму додаткової відповідальності та обов’язків. Перші тижні родину майже не бачив.

— До речі. В перші дні повномасштабного вторгнення в соцмережах з’являлась інформація, що Ви переховуєтесь на заході України. Прокоментуєте?

— Немає чого коментувати. Можливо, комусь дуже б хотілось, щоб так і було. Навіщо – не знаю. Але давайте не будемо обговорювати чиїсь хворі фантазії.

— Ви сказали про чималий об’єм додаткової відповідальності. Про що це?

Про те, що окрім роботи, депутатських задач, з’являється ще один де-факто обов’язок: громадська активність. І дуже часто втрачається межа між тим, де ти є депутатом, а де – активним громадянином. Це і складно, і просто водночас.

Просто, тому що ти не один. Наші люди – дивовижні. Я не перестаю вражатись тому, як цілеспрямовано та вперто кожен робить своє: працює, волонтерить, опікується людьми, що вимушено покинули свої домівки. А на виході маємо серйозні результати. Про це можна говорити на прикладі Кам’янського. Місто прийняло понад 23 тисячі переселенців. Це лише офіційна цифра. Люди отримали соціальне житло, а також мають регулярну підтримку у вигляді гуманітарної допомоги від різноманітних фондів. Тобто навіть незважаюи на складні часи робимо все, щоб наші громадяни, що опинились у скруті, не лишились осторонь.

— Ви також волонтерили?

Скоріше надавав підтримку там, де міг. На перших етапах – теробороні. Це хлопці, які з самого початку повномасштабної агресії стали на захист міста. І готувались дуже серйозно. Разом з колегами-депутатами оперативно закривали їх потреби. Не все можу розповісти зараз – це поза межами моїх повноважень. Але допомагали чим могли і чим було потрібно.

Потім – підтримка волонтерського корпусу. В нашому міста працює громадська організація «Фонд розвитку Кам’янського». До повномасштабної агресії вони здебільшого займались молодіжними проєктами. Зараз переорієнтувались на підтримку військовослужбовців та переселенців. Спочатку як і більшість фондів вони збирали допомогу «зі світу по нитці». Продуктові набори формували з того, що жертвували небайдужі містяни та підприємства. В тому числі – комунальні. Точково, через донорів, діставали медикаменти та оснащення для бійців.

Пам’ятаєте період гострої паливної кризи навесні? Тоді вони звернулись до мене по допомогу. В той період вони досягли домовленостей про поставки гуманітарних вантажів від Всесвітньої продовольчої програми ООН. Але через брак палива не могли фізично доправити їх в Кам’янське. Паливо дістали, вантажі пішли у місто.

Зараз «Фонд розвитку Кам’янського» — серйозний гуманітарний хаб. Уявіть, вони вже видали понад 200 тон продуктів та більше ніж 8 тон медикаментів військовим та цивільним! І це не рахуючи оснащення для бійців. Тут чудово спрацювала співпраця з міською владою. Спільно з волонтерами на високому рівні організували розподіл гуманітарної допомоги. Таким чином її отримували і продовжують отримувати як переселенці, так і вразливі категорії містян.

— А зараз?

Волонтери продовжують свою роботу. Ми – свою. Разом з міським головою та однопартійцями передаємо військовим автівки та оснащення для військових. Автотранспорт на фронті – це витратний матеріал. Дорогий, але витратний. Проте вартість автівки – ніщо в порівнянні з ціною життя наших воїнів.

— Чи не здається Вам, що люди втомились від війни та знижують інтенсивність підтримки?

— Втомились – так. Скоротили підтримку – ні. І друге є наслідком першого. Втомлюватись – це нормально. І на фронті, і в тилу. Мене відверто дратують люди, які в соцмережах самостверджуються та читають моралі про те, що втома від війни – це щось ганебне. Кожен сьогодні тримає свій фронт: економічний, соціальний, медичний, волонтерський. Кожен на своєму місці виборює перемогу. І така єдність не може не перемогти.

Це не та втома, яка є підґрунтям до капітуляції, як того чекають росіяни. Навпаки: втома лише посилює нашу активність, наполегливість і розпалює жагу до перемоги. От такий український парадокс.

— Як депутату, вдалось щось зробити окрім участі у пленарних засіданнях?

— Менше, аніж минулого року. У 2021-му говорили про чималий об’єм робіт на житловому фонді та в навчальних закладах. Цьогоріч це, скоріше, точкові задачі, здебільшого для дошкільних закладів: встановлення нагрівачів, завершення дрібних ремонтів і таке інше. Так, у дитячому садку «Бджілка» цьогоріч встановили бойлер, та допомогли завершити ремонт підлоги. Долучились до благоустрою дитсадка «Золота рибка»: провели обрізку дерев та завезли пісок для малечі. Для мешканців будинку на вул. Медичній, 4 придбали та встановили стіл та лавки для подвір’я.

Продовжуємо надавати матеріальну допомогу мешканцям. Протягом року виділили 300 000 грн. На жаль, все більше людей опиняються у фінансовій скруті та звертаються за допомогою навіть на лікування.

І куди ж без подарунків до дитячих свят… Сьогодні це особливо важливо. Малеча не має втрачати дитинство попри всі жахи та втрати війни. Для мене, як батька двох дітей це – особисте. Тому вітаю зі святами вихованців всіх трьох дитсадків, розташованих на моєму окрузі. І, знаєте, це заряджає. Дитяча щирість, безпосередність та вміння радіти з щонайменшого приводу – це супервластивість.

Місту вдається робити великі кроки вперед навіть у воєнний час. Наприклад, завершили ремонт гімназії №16. Тепер це – сучасний красивий навчальний заклад. В лікарнях з’являється нове обладнання та відремонтовані приміщення. Тут до речі чималу роль відіграє досвід роботи Андрія Білоусова (міський голова Кам’янського, — ред.) заступником міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ. Це і своєрідний погляд на процеси, і підхід до вирішення проблемних питань.

— Ви також очолюєте депутатську екологічну комісію. Що в цьому напрямку?

Давайте відверто. В умовах воєнного стану, коли левові частки бюджету йдуть на видатки, підтримку захисників, обладнання пунктів незламності і т.ін., питання екології не є першочерговими в порядку денному.

З іншого боку це не означає, що вони втратили свою актуальність. Неодноразово казав і повторюю ще раз: екологічне відновлення країни має відбуватись на рівні з інфраструктурним. На загальнонаціональному рівні Мінприроди активно рухає це питання і я радий, що цей процес не забутий. Сподіваюсь на введення в дію закону 6349 про екологічний аудит, куди я разом з громадськістю міста вніс вагомі правки, які підтримав парламент.  Є цікаві плани Міндовкілля щодо стратегії поводження з побутовими відходами. Не виключаю, що ми також долучимось до її обговорення та впровадження.

Це те, що турбує зокрема і громаду Кам’янського. Але в деяких аспектах ми вийшли на точку, що не дозволяє вирішувати питання локально. Необхідні більш глобальні зміни: підходові, законотворчі і т.ін.

— Можете дати прогноз, скільки часу потребуватиме Україна на відновлення довкілля після завершення війни?

— Не варто говорити про такі прогнози. По-перше війна триває. По-друге це точно не два-три тижні, як говорив один відомий спікер ОП. Дивіться, станом на зараз лише розмінування потребуватиме близько десяти років. І це вже не кажучи про відновлення ґрунтів там, де це можливо. А якщо врахувати суму збитків, завдану українському довкіллю, яка на середину грудня сягала майже 449 млрд грн., то об’єми та тривалість відновлення можна лише уявити.

По кожному з напрямків має бути окрема стратегія,  спеціальна дорожня карта. А її основа – репарації, що стягуються з агресора та провідний досвід країн світу.

 

Вам буде цікаво

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *