Жіноче обличчя кіокушин Кам’янського: як Наталія Протасюк гартує чемпіонів

Ми продовжуємо знайомити вас із яскравими постатями нашої громади та розширюємо горизонти наших зустрічей. Кам’янське багате не лише на художні таланти чи музичні здобутки, а й на людей, які плекають особливу культуру – культуру загартованого тіла та незламного духу. Адже бойове мистецтво – це значно більше, ніж техніка самооборони; це тонка гармонія фізичної досконалості та внутрішньої дисципліни, де кожен рух є відображенням вихованості людини.

У Кам’янському, а особливо на Соцмісті, ім’я Наталії Протасюк знає чи не кожен. Вона – тренерка, справжня наставниця, яка відкрила Україні та світу плеяду блискучих каратистів. Разом із чоловіком Олександром вона заснувала легендарний клуб PROTASIUK DOJO, де загартовується не лише тіло, а й залізний характер, повідомляє ktoday.com.ua.

Її вихованці привозять золото з міжнародних арен, а власні доньки доводять: кіокушин у цій родині є покликанням, що передається у спадок. Про залаштунки великого спорту та секрети сімейного тандему ми поговорили з провідною тренеркою України Наталією Протасюк.

Шлях і філософія: від синців до покликання

— Що привело Вас у карате і коли Ви зрозуміли, що це стане справою всього життя?

— Я любила спорт із дитинства. Спершу був баскетбол, але логістика та певні нюанси завадили займатися серйозно. Коли мені було 13, тато запропонував спробувати карате. Я погодилася. Пам’ятаю свої перші змагання: у фіналі мені дісталася дуже досвідчена суперниця. Додому я поверталася з дипломом, величезною коробкою цукерок і двома синцями під очима. Пасажири в тролейбусі посміхалися, дивлячись на мене, але я була абсолютно щасливою. Мама тоді сказала: “Все, досить!”. Але я вже “загорілася”.

Сьогодні я маю фахову освіту – від нашого коледжу до Харківської акадаміії фізичного виховання і спорту. Наразі працюю викладачем та методистом у Кам’янському коледжі фізичного виховання, а ввечері спішу до своїх дітей у залі. Саме з вихованцями я відпочиваю морально.

— Кіокушин вважають жорстким стилем. Яка Ваша особиста філософія цього мистецтва?

— Насамперед – це повага та дисципліна. Ми – одна команда, одна родина. Я вчу дітей, що ми ніколи нікого не ображаємо: ані в залі, ані в школі. Ми маємо захищати слабших і підтримувати один одного. Техніка удару – це важливо, але вона йде після виховання людини.

— Де Ви берете енергію, щоб щодня мотивувати підлітків?

— Моя головна мотивація – бачити їх у залі, а не на вулиці, за палінням, або чимось подібним. Нехай не кожен стане відомим чемпіоном, але кожен стане здоровою, спортивною людиною з правильним оточенням. Також зазначу, що у нашому клубі займаються вихованці віком від 4 років до 60+, адже для вдосконалення духу та тіла немає вікових меж.У нас утворилася велика спортивна родина, ми об’єдналися з Верхівцевим, організовуємо спільні заходи. Діти товаришують, зустрічаються, розвиваються разом. Це і є моє джерело сил.

Ми прагнемо бути на одній хвилі з молоддю, тому життя нашого клубу активно транслюється у мережі. Ми ведемо яскравий блог у TikTok про життя PROTASIUK DOJO, головними генераторами ідей є наші спортсменки Анна Протасюк та Ярослава Дмитренко. Такий формат дозволяє вихованцям самовиражатися не лише на татамі, а й у творчості, показуючи, що спорт – це цікаво, сучасно та весело. Саме в такі моменти діти максимально здружуються, і я бачу, що вони – справжня команда.

Секрети PROTASIUK DOJO: сімейний тандем

— Ви заснували клуб разом із чоловіком. Як вдається розділяти роботу та особисте життя?

— Ми не ділимо обов’язки на “твоє” і “моє”. У кожного є свої групи, але все інше ми робимо разом. Навіть подарунки дітям на свята пакуємо всією родиною – ми з Олександром і доньки. На змагання – тільки разом.

— У чому полягає “фішка” підготовки у вашому клубі?

— Те, що ми чоловік і дружина – наша головна перевага. Таких тандемів в Україні небагато. Ми доповнюємо одне одного: діти тренуються один день у мене, інший – у Олександра. Я зазвичай даю великі навантаження, а чоловік відточує технічні аспекти. Ми бачимо помилки під різними кутами, і це дає результат світового рівня.

— Яка перемога вихованців була для Вас найбільш емоційною?

— Чемпіонат Європи в Польщі вже під час повномасштабної війни. Тоді наша вихованка Софія Кобзєва виборола “бронзу”, а наступного дня призером став мій чоловік Олександр. Ці дві перемоги в такий надскладний для країни час були справді грандіозними.

Мама, тренерка та “правила карате”

— Ваші доньки вже мають серйозні титули. Чи важко бути для них одночасно і мамою, і суворою тренеркою?

— Це непросто. Старша, Анна, буквально навчилася ходити в залі – я вийшла з декрету через півтора місяця після її народження. Зараз їй 12, і вона вже чемпіонка Європи. Молодшій, Катрусі, 5 років – вона лише починає, але вже виграла чемпіонат міста. Тренувати своїх власних дітей важче, бувало через ревнощі до інших учнів, але з часом ми знайшли баланс. Зараз Катя бере приклад з Ані, мріє про таку ж кількість кубків. Для них карате – це спосіб життя.

— Що б Ви порадили батькам, які бояться віддавати дитину в карате через острах травм?

— Бойове мистецтво необхідне кожній дитині, щоб вміти постояти за себе. Щодо травм – вони є в будь-якому спорті, навіть у футболі чи гімнастиці. Ми суворо стежимо за здоров’ям: спортсмени проходять щорічне медобстеження, а навантаження завжди відповідають віку і можливостям. Боятися не варто, варто пробувати.

Плани та мрії

— Яка головна мета PROTASIUK DOJO на майбутнє?

— Тільки вперед! Зараз ми вже розпочали підготовку до чемпіонату Європи, що відбудеться у Болгарії, в травні 2026 року. Але моя найбільша мета і мрія – це чемпіонат світу в Японії. Ми працюємо, щоб наш прапор і назва нашого міста прозвучали на батьківщині карате.

Наталія Протасюк руйнує стереотипи про суворий спорт. У неї бойове мистецтво переплітається з родинним затишком, а професіоналізм – із щирим бажанням виростити передусім гідну людину. Її шлях до успіху – вогонь, який вона запалює в серцях своїх вихованців.

Інтерв’ю провела Ілона Мартем’янова.