Щороку, у третю неділю липня, в Україні відзначають професійне свято металургів та гірників та віддають данину пошани трудівникам цих найтяжчих та важливих для країни професій.
У Незалежній Україні 3 червня 1993 року цей чудовий день був прикріплений відповідним указом Президента України за номером 187/93 і набув більш широкого формулювання в назві – «День працівників металургійної та гірничодобувної промисловості». Згідно з Указом Президента № 584/2006 від 27 червня 2006 року, у тексті Указу від 3 червня 1993 року № 187 слова «День металурга» замінили словами «День працівників металургійної та гірничодобувної промисловості». Це не дивно, адже гірничодобувна промисловість нерозривно пов’язана з металургійною.
Металург – одна з найбільш гарячих професій у сучасній промисловості. Саме нашим сталеварам ми зобов’язані безліччю прогресивних досягнень у галузі не тільки економіки, а й багатій культурній спадщині. Металургійний комплекс об’єднав у собі всі кращі традиції і взаємодії різних трудових колективів.
Відомо, що без участі металургів неможливо налагодити і забезпечити роботу безлічі підприємств не тільки важкої, але і легкої промисловості. Без них не можна уявити і наше повсякденне життя. Виплавка металів є необхідним складовим елементом у найскладніших ланцюгах найрізноманітніших промислових і будівельних робіт. Вироблений метал незамінний при виготовленні обладнання для фабрик, заводів і т.п.
Професію металурга ніяк не можна назвати легкою, і це лише одна з причин, через які у професійне свято всіх працівників металургійної промисловості ми з особливим почуттям вітаємо наших славних робітників!
Зичимо металургам, ветеранам виробництва, їхнім сім’ям здоров’я, любові, удачі, щастя й достатку. Низький уклін вам за вашу важку і важливу працю!
Секретар Кам’янської міської ради Наталія Ктітарова
З нагоди професійного свята хочемо згадати, як зароджувалася у Кам’янському ця промисловість та з чого починалася історія найбільшого у місті виробництва – «Дніпровського металургійного комбінату».
Тихим та спокійним було життя у Кам’янському до весни 1887 року, та Бельгійська компанія «Коккеріль» за згодою із «Товариством Варшавського сталеливарного та рейкового заводу» розпочалося будівництво заводу Південно-Руським Дніпровським металургійним товариством. Село Кам’янське видавалося вигідним для здійснення цього масштабного проєкту у технічному та комерційному плані. Сприятливими були і перспективи залучення робочого населення. Тоді ж навесні із Варшави прибули півтори тисячі робочих, службовців та майстрів.
Перша доменна була задута 2 березня 1889 року. Ця дата вважається днем заснування заводу. В «Горномъ журнале», що видавався гірничим вченим комітетом Санкт-Петербургу, так писали у січні 1889 року про будівництво підприємства: «Если взять въ соображеные то обстоятельство, что постройка завода на голомъ песчаномъ берегу началась всего въ августе 1887 г., то невольно преклоняешься передъ энергіею и неутомимостью главныхъ деятелей Каменского завода. Количество исполненныхъ работъ въ такое короткое время поистине поразительно; но и затраты велики, такъ какъ на все постройки и пріобретенія земельныхъ участковъ для устройства завода и рудниковъ уже до 14 іюля было израсходовано свыше трехъ миллионовъ р.с.».
1 вересня 1888 року керування справами Товариства перейшло до рук інженера-технолога Ігнатія Ігнатійовича Ясюковича, який до цього очолював відоме на всю країну Путилівське підприємство. У відповідь на пропозицію ПРДМТ Ясюкович висунув умови, що стосувалися наділення його надзвичайними повноваженнями у фінансових торгівельних та персональних питаннях. «Съ этого времени, несмотря на очень трудныя обстоятельства, … – заводъ начинаетъ быстро расти и, развивая въ количественномъ и качественномъ отношеныи свою работоспособную силу, приближается къ тому состояныю, которое даетъ право признать его однимъ из первыхъ заводов Юга Россыи», – писалося у тому ж «Горномъ журнале».
Далі завод стрімко розвивався та розширювався. З 1890 по 1904 роки були побудовані та запущені: ливарна майстерня (1890-91рр.), печі Мандгейма для цегляного відділення (1984 р.), перебудоване на місці згорілого залізопрокатне відділення (1895-96 рр.), котельня та кузня (1895-98 рр.), нові мартенівські печі (1896-97 рр.), перша електрична станція та майстерня для чугунних водопроводніх труб (1897 р.), дротово-прокатна майстерня (1898 р.), а також було добудовано приміщення головної контори, нову доломітну та п’яту доменну піч (1899 р.), завершено будівництво нової малої бессмеровської майстерні та нової хімічної лабораторії (1900 р.). Також після 1900 року почалось будівництво нових сталеливарних та сталепрокатних відділень і другої електричної станції.
Ця хроніка, дбайливо зібрана нашими попередниками, показує, що справа рухалася дуже швидко. Уже в перший рік пуску заводу було надане почесне право взяти участь у Всесвітній промисловій виставці у Парижі, де йому було присуждено Велику золоту медаль.
На початку ХХ століття завод мав 5 домен, 8 мартенівських печей, 5 бессмеровських конверторів, декілька комплектів прокатних станків. Крім того при заводі була фабрика цегли вогнетривкої для доменних та гартівних печей. Також на заводі працювали 23 паровози, 10 залізничних кранів, 114 парових котлів, 88 електромоторів. За участі 6486 робітників виплавлялося: чугуну 13,5 млн. пудів на рік, заліза та сталі – більше 13 млн. пудів.
Разом із розбудовою та зростанням заводу росло та розвивалося Кам’янське. Було побудовано багато закладів для покращення життя робочих та містян. Це лікарнія, пожежна частина, житлові будинки. А також у місті з’явилося училище для дітей робітників, Товариство споживачів, кухня для робітників, православна церква та католицький костел, збудовано заводський клуб та клуб веслярів, народну аудиторію та парк.
У 1896 році населення Кам’янського налічувало 18 тіс. осіб. У пошуках роботи сюди стікалися селяни не тільки із навколишніх сіл, але й із центральних губерній Росії та навіть Білорусі. Робочий день металурга на той час тривав 10-12 годин. Заробітна плата чорнороба складала 80 коп. – 1 рубль на день; у висококваліфікованих робітників, зокрема, коваля – 2 руб., слюсаря – 3 руб.
З того часу багато різних подій випало на долю заводу та його трудівників. Комбінат пережив страйки робітників через нестерпні умови праці у часи Першої світової війни; значну руйнацію та евакуацію під час Другої світової війни; потім післявоєнну відбудову та поновлення виробництва; зміну численних власників та занепад у часи економічної кризи. Проте, незважаючи на численні труднощі та випробування, виробничий процес на ньому протягом більш ніж 130 років не припинявся ні на хвилину.
Підготовлено архівним управлінням Кам’янської міської ради за документами фонду “Дніпровський металургійний комбінат”
