До Дня визволення міста від фашистських загарбників – 25 жовтня 1943 рік

«В ході Другої Світової війни 1939–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму. Звільнення Лівобережної України та форсування Дніпра було важливим військово-політичним завданням.

Щорічно 25 жовтня відзначається День визволення Кам’янського від нацистських загарбників

В цей день традиційно ми вшановуємо пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення нашого міста та населення, яке постраждало від дій окупантів.

З кожним роком час усе далі й далі віддаляє нас від жорстоких та кривавих подій, але гіркі спогади вічно житимуть в наших серцях. Ми пам’ятаємо усіх, чия боротьба, самовіддана праця і героїзм сприяли звільненню людства від нацистів. Покоління всіх часів зобов’язані високо оцінювати подвиг і самопожертву тих, хто загинув і тим, хто вижив у пеклі 40-х».

Секретар Кам’янської міської ради Наталія КТІТАРОВА.

Сімдесят вісім років віддаляє нас від дня коли наше місто було звільнене від нацистських військ… 21-23 серпня 1941 року в домівки мешканців нашого міста прийшов загарбник. Безжальне колесо минулої війни котилося по українській землі, залишаючи за собою розруху і безліч людських жертв. Справжній масштаб цих великих втрат неможливо оцінити. Та навіть всевладний час не в змозі стерти із нашої пам’яті згадку про ті страшні і величні події.

Ми знаємо про тяжкі перші роки війни, коли доводилося відступати, віддаючи ворогу рідну землю, і героїзм та стійкість захисників України, і грандіозні битви, в ході яких вдалося зламати хребет фашистської армади, і визволення Європи, і світлий день Перемоги.

І зараз, у ці жовтневі дні, згадуємо події та воїнів, які звільняли Кам’янське (у 1936–2016 рр м.Дніпродзержинськ) від ярма окупації.

Двадцять шість довгих місяців тривав окупаційний період. Дії, направлені на визволення міста, були розпочаті ще наприкінці серпня
1943 року. Саме тоді почалася кривава битва за Дніпро. У цій операції приймали участь війська таких фронтів, як Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний. Пізніше, 20 жовтня, їх було відповідно перейменовано у 1-й, 2-й, 3-й, та 4-й Українські фронти.

Проте, фашисти не збиралися так швидко відступати від Дніпра. Гітлер суворо заборонив це робити, добре розуміючи, що Дніпро у районі Дніпропетровська та Дніпродзержинська є дуже вигідним оборонним рубежем. Отже, оборона німців тривала досить довго.

В ніч з 25 на 26 вересня радянськими з`єднаннями було розпочато форсування Дніпра. Швидко були зроблені плоти для переправи на правий берег Дніпра. Серед визволителів нашого міста були: Іван Шкадов, Хаміт Гадельшин, Борис Толмачов, Аслан Везіров, Іван Секретнюк, Сергій Шпаковський та Віктор Бойченко, яким пізніше було присвоєно звання «Почесний громадянин міста». Вони були різними за віком та воїнським званням, різними за національністю та походженням, але їх об’єднала жага перемоги над ворогом.

Шкадов Іван Миколайович

Народився 19 квітня 1913 року в селі Наумове Мосальського повіту Калузької губернії в селянській родині. У 1931 році, закінчивши середню школу, перебував на комсомольській роботі: керував сектором учнівської молоді в Спас-Деменському районному комітеті та завідував відділом культурно-масової роботи в Нелідовському районному комітеті, працював секретарем сільської комуни (те ж, що й голова сільради), старшим інструктором Нелідовського райвиконкому в Калінінській області РРФСР.

Від початку Другої світової війни Шкадов І.М. – у діючій армії.
З червня 1941 року – помічник начальника штабу танкового полку з розвідки і командир танкового батальйону 58-ї танкової дивізії на Брянському, Західному, Південному, Південно-Західному, Сталінградському фронтах, із грудня 1942 року – командир 52-го окремого Дніпродзержинського Червонопрапорного ордена Суворова танкового полку на Донському, 2-му Українському і 3-му Українському фронтах, з листопада 1944 року – командир 96-ї окремої Шуменської танкової бригади імені Челябінського комсомолу. Брав участь у Московській і Сталінградській битвах, визволенні Донбасу, битві за Дніпро, звільненні Молдови, Румунії, Болгарії, Югославії. Іван Шкадов закінчив війну у званні підполковника та продовжив військову службу.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 квітня 1975 року
Шкадову І.М. присвоєно військове звання генерала армії, а Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1978 року – звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Червоного Прапора, орденом Суворова ІІІ ступеня, орденом Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, багатьма медалями СРСР, іноземними орденами і медалями.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів від 26 квітня 1978 року №228 Шкадову Івану Миколайовичу, за мужність, відвагу та вміле керівництво військовою частиною, особисту хоробрість, проявлену при звільненні міста Дніпродзержинська від німецьких окупантів, колишньому командиру
52 окремого Дніпродзержинського танкового полку 46-ї армії, Герою Радянського Союзу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська».

Іван Миколайович Шкадов 15 лютого 1991 року відійшов у Вічність.

Гадельшин Хаміт Габдуллович

народився 10 липня 1923 року в селі Аітово Белебеївського кантону Башкирської АРСР РРФСР (нині Біжбулякський район Республіки Башкортостан Російської Федерації) в селянській родині. Після закінчення початкової школи разом з родиною оселяється в селі Кенеш Киргизької АРСР, де закінчує семирічну школу. Перед війною навчався у фінансово-економічному технікумі в місті Фрунзе.

До лав Червоної Армії Гадельшина Хаміта було призвано Фрунзенським міським військкоматом у серпні 1941 року і направлено на курси радіотелеграфістів. Рядовий Гадельшин з жовтня 1941 року брав участь в боях з нацистськими загарбниками на Південному фронті.

З серпня 1943 року сержант Гадельшин воює у складі окремої роти зв’язку 31-ї стрілецької дивізії 46-ї армії Степового фронту. Особливо відзначився у битві за р.Дніпро.

З кінця серпня 1943 року війська Степового фронту (з 20 жовтня 1943 року – 2-го Українського фронту) в ході Полтавсько-Кременчуцької операції вийшли до річки Дніпро. В ніч з 26 на 27 вересня 1943 року сержант Гадельшин з передовим підрозділом 75-го стрілецького полку форсував річку біля села Сошинівка Верхньодніпровського району. Біля правого берега річки човен, на якому знаходився старший радіотелеграфіст Гадельшин, потонув, проте йому вдалося врятувати себе й рацію, після чого тринадцять годин підтримував зв’язок зі штабом полку та штабом дивізії. Згодом сержант Гадельшин брав участь у боях на Аульському плацдармі.

Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, медалями «Золота Зірка», «За відвагу» та іншими відзнаками.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів трудящих від 08 травня 1965 року №519 Гадельшину Хаміту Габдулловичу, Герою Радянського Союзу, учаснику визволення міста від німецько-фашистських окупантів, на відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська».

Хаміт Габдуллович Гадельшин 10 січня 2000 року відійшов у Вічність.

Толмачов Борис Васильович
Народився 07 червня 1923 року в селі Б.-Липовиця Тамбовської області у родині службовця-агронома.

У 1941 році Борис Толмачов закінчив Полетаївську середню школу й одразу став студентом Московського військово-інженерного училища. Пройшов прискорений курс навчання та з жовтня 1941 року у званні лейтенанта пішов на фронт.

З жовтня 1941 року по вересень 1944 року брав безпосередню участь у Другій світовій війні, зокрема, у 1943 році звільняв м.Дніпродзержинськ
від нацистів у складі 51 Дніпродзержинської Червонопрапорної інженерно-саперної бригади.

Борис Васильович був учасником переправи через Дніпро в районі Аульсько-Сошинівського плацдарму у жовтні 1943 року. Тоді двадцятилітній капітан Толмачов допомагав рятувати непросту ситуацію, будучи командиром підрозділу, займався забезпеченням плавзасобів для розвідників, керував будівництвом паромів, наведенням понтонного мосту через Дніпро.

Особисто брав участь у розмінуванні Дніпродзержинська після відступу нацистів. Безпосередньо за 2 години до вибуху Борис Васильович розмінував фугас під домною №6 Дніпровського металургійного заводу. У складі Дніпродзержинської бригади дійшов до Болгарії.

Після демобілізації у 1953 році Толмачов Б.В. повернувся до Дніпродзержинська і розпочав свій трудовий стаж в будівельному управлінні «Дніпродомнаремонт». Пройшов шлях від майстра до заступника начальника управління. Водночас навчався в металургійному інституті ім.М.І.Арсенічева.

Не залишав поза увагою і просвітницьку роботу: був кращим лектором та зразковим головою первинної організації товариства «Знання».

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів трудящих від 08 травня 1965 року №519 Толмачову Борису Васильовичу – підполковнику запасу, учаснику визволення міста від німецько-фашистських окупантів, на відзнаку 20-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська».

Борис Васильович Толмачов 23 серпня 1984 року відійшов у Вічність.

Везіров Аслан Фархадович (Аслан Фархад огли)
Народився 13 грудня 1910 року в селі Зюмюрхач Джеванширського уїзду Єлизаветопольської губернії в азербайджанській родині.

У червні 1941 року Аслан Везіров отримав звання майора та у складі військ 18-ї армії військ Південного фронту забезпечував переправу відступаючих частин Червоної Армії через річку Дністер.

Штурмова інженерно-саперна бригада під командуванням Аслана Везірова форсувала річку Сіверський Донець у районі Змієва та річку Дніпро
в районі Дніпропетровська та Дніпродзержинська.

Під Дніпродзержинськом, незважаючи на вогонь противника, бригада наступала безпосередньо з передовими частинами. За мужність та героїзм, виявлені під час форсування Дніпра, штурмова інженерно-саперна бригада отримала почесне найменування «Дніпродзержинська», а її командир нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

За зразкове виконання бойових завдань та виявлені високе командирське мистецтво й особисту відвагу гвардії полковнику Везірову Аслану Фархад огли (Везірову Аслану Фархадовичу) Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, орденом Кутузова ІІ ступеня, орденом Вітчизняної війни І ступеня, медаллю «Золота Зірка» та іншими відзнаками.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів від 29 серпня 1986 року №387 Везірову Аслану Фархадовичу за мужність та героїзм, проявлені під час форсування річки Дніпро та участь у звільненні міста Дніпродзержинська від німецько-фашистських загарбників, присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська».

Везіров Аслан Фархад огли (Везіров Аслан Фархадович) 28 червня 1988 року відійшов у Вічність.

Секретнюк Іван Омелянович
Народився 03 листопада 1922 року у селищі Нововолодимирівка Березневатського району Миколаївської області.  До лав Радянської Армії Іван Омелянович був призваний в червні1941 року. У травні 1942 року закінчив Сухумське піхотне училище. Як відмінник бойової і політичної підготовки у званні лейтенанта був залишений в училищі і призначений командиром взводу курсантів.

У вересні 1943 року, рота, якою командував Іван Омелянович, підійшла до Дніпра біля м.Дніпродзержинська. Основні сили армії зосередилися в напрямку селища Аули, а 394 дивізія, її 808 і 810 стрілецькі полки вийшли до берегів Дніпра в напрямку селища Карнаухівка. Після кровопролитних боїв за кожен клаптик землі на підступах до Дніпра солдати і командири підходили до річки. Потім було дано наказ висадитися на правому березі Дніпра в районі села Карнаухівка і забезпечити переправу батальйону. Героїчно боролися бійці і командири, задачу, поставлену перед батальйоном, було виконано, відволікаючий плацдарм на світанку 1 жовтня 1943 року було створено. Сили були нерівні, бої йшли запеклі, боролися до останнього патрона, серед живих залишалися одиниці. Сам Іван Омелянович був важко поранений, потрапив у полон. І потягнулися дні пекла в концтаборі …

А в рідне село прийшло повідомлення матері, що її син Секретнюк Іван Омелянович загинув і посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни
І ступеня.

Дивом вижив Іван Омелянович і був звільнений 23 квітня 1945 року радянськими військами. З війни Іван Омелянович повернувся інвалідом
2 групи, провів довгі місяці військового шпиталю… 10 років на милицях.

Після війни старший лейтенант Іван Омелянович Секретнюк – учасник боїв за р.Дніпро, інвалід війни – лікувався, працював і… навчався.
Навчався, щоб потім вчити і виховувати дітей.

Івана Омеляновича добре пам’ятають і в середній школі №38 с.Карнаухівки, і в середній школі №12, яка під час перебування Секретнюка І.О. на посаді директора, стала з восьмирічної середньою,і в середній школі №40.

З 2011 року комунальний заклад «Середня загальноосвітня школа №38» у селищі Карнаухівка носить ім’я свого колишнього директора.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради депутатів трудящих від 25 жовтня 1968 року №885 Секретнюку Івану Омеляновичу – учаснику визволення міста в районі Карнаухівського плацдарму за подвиг, здійснений при форсуванні річки Дніпро в районі міста Дніпродзержинська та у зв’язку з 25-річчям визволення міста від німецько-фашистських загарбників присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська».

Іван Омелянович Секретнюк 04 лютого 2003 року відійшов у Вічність.

Шпаковський Сергій Петрович

Народився 19 жовтня 1918 року в селі Святилівка Глобинського району Полтавської області в сім’ї селянина. Після закінчення 7 класів Сергій Шпаковський працював у радгоспі, потім трактористом у колгоспі в Криму.

У 1940 році закінчив полкову школу молодших командирів і його призначили помічником командира взводу стрілецького полку.

Разом з радянськими військами 24 вересня 1943 року вийшли до Дніпра. Шпаковський отримав наказ переправитися з групою добровольців на протилежну сторону річки, уточнити сили противника, систему оборони та, якщо вдасться, захопити плацдарм.

Шпаковський відібрав 6 розвідників. У ніч на 26 вересня 1943 року на двох човнах вони переправилися на східний берег Дніпра в районі сіл Аули й Сошинівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Групі Шпаковського вдалося знищити гітлерівську бойову охорону на березі й увірватися в Сошинівку саме тоді, коли почала переправлятися стрілецька рота. Ворог був знищений у селі. Сергій Петрович знову отримав поранення,
але попри це залишився на плацдармі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01 листопада 1943 року за успішне форсування Дніпра, міцне закріплення плацдарму на правому березі річки та виявлені при цьому відвагу і геройство Шпаковському Сергію Петровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

Пізніше Шпаковський С.П. командував ротою. Через важке поранення не зміг далі нести військову службу і з 1944 року був відправлений в запас.

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня та чисельними медалями.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів від 08 травня 1965 року №519 Шпаковському Сергію Петровичу, Герою Радянського Союзу, учаснику визволення міста від німецько-фашистських окупантів, на відзнаку 20-ої річниці Перемоги над фашистською Німеччиною присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська».

Сергій Петрович Шпаковський 23 квітня 1991 року відійшов у Вічність.

Бойченко Віктор Кузьмич
Народився 21 липня 1920 року у місті Актюбінську. Закінчив школу, але далі війна… У 1942 році був призваний до лав Робітничо-селянської Червоної Армії. З цього ж року – на фронтах Другої світової війни. До вересня 1943 року єфрейтор Віктор Бойченко був розвідником 496-ї окремої розвідроти 236-ї стрілецької дивізії 46-ї армії Південно-Західного фронту. Служив у піхотних військах. Відзначився під час битви за Дніпро.

Під командуванням лейтенанта Шпаковського С.П. розвідник Бойченко та група добровольців в ніч з 24  на 25 вересня 1943 року на двох рибацьких човнах переправилася на правий берег річки Дніпро та закріпилася на плацдармі в районі села Аули. Непомічені німцями розвідники швидко з’ясовували розміщення ворожої оборони. Настав час переправи головних підрозділів дивізії. І тут раптово вдарили німецькі кулемети. Часу для роздумів не було. Командир підняв взвод в атаку і здолав перші ряди супротивника. Коли закидали кулемет гранатами, бійці увірвалися в село. «Протягом доби ми трималися на невеличкому клаптику землі, забезпечуючи підхід головних частин, – розповідав Віктор Кузьмич. – Ряди наші порідішали, але стояли до кінця, поки не надійшла допомога. А потім бій за розширення плацдарму».

В боях Бойченко особисто знищив близько 10 німецьких солдат і офіцерів. Під час битви за Аульський плацдарм молодий боєць неодноразово ходив у ворожий тил, добуваючи цінні відомості. В момент захоплення плацдарму розвіднику з легендарного взводу йшов 19-й рік.

01 листопада 1943 року йому було присвоєно звання «Герой Радянського Союзу».

Над Дніпром, на відомому Аульському плацдармі, стоїть величавий монумент воїнам-визволителям.

Це – на честь героїв Аульського плацдарму, в тому числі й Віктора Кузьмича Бойченка.

«Бажаю місту не старіти, а його мешканцям жити в мирі, радості, достатку. Будьте усі щасливі, мої дорогі», побажав Віктор Кузьмич під час святкування 250-річчя нашого міста.

Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Дружби народів, багатьма медалями у тому числі медаллю «Золота Зірка», грамотами та подяками.

Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради народних депутатів від 25 квітня 1979 року №213 Бойченкові Віктору Кузьмичу, за героїзм, проявлений в ніч з 24 на 25 вересня 1943 року, під час форсування річки Дніпро під вогнем супротивника, закріплення на плацдармі в районі села Аули, мужність та відвагу при звільненні міста Дніпродзержинська від німецько-фашистських окупантів, колишньому розвіднику 496 розвідроти, 236 стрілкової дивізії, 46 армії, старшому лейтенанту запасу, Герою Радянського Союзу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпродзержинська».

Віктор Кузьмич Бойченко 26 грудня 2012 року відійшов у Вічність.

Багато дніпродзержинців за досягнуті успіхи відзначені високими урядовими нагородами.

Окремо згадаємо нашого легендарного земляка генерал-майора Шепетова Івана Михайловича. Указом Президії Верховної Ради СРСР
від 09 листопада 1941 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з фашистськими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм йому присвоєно звання «Герой Радянського Союзу» із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№565). Також був нагороджений орденом Червоного Прапора та ювілейною медаллю «XX років Робітничо-Селянської Червоної Армії».

Іменем генерал-майора Шепетова І.М. названо вулиці в нашому місті, а також в місті Миколаєві; встановлено меморіальні дошки на станції Грейгове, в містах Кам’янському, Чернівцях, Кропивницькому, меморіальному музеї колишнього концтабору Флоссенбюрг.

Шепетов Іван Михайлович

Народився 11 липня 1902 року в місті Кам’янському в робітничій родині. Після закінчення школи працював токарем на Дніпровському металургійному заводі.

До лав Робітничо-Селянської Червоної Армії вступив у 1918 році. Учасник громадянської війни в Росії, брав участь в штурмі Перекопу.

У 1921 році закінчив Полтавську піхотну школу, у 1924 році –5-ту Українську кавалерійську школу імені С.М.Будьонного в Єлизаветграді,
у 1927 році – Військово-політичні курси. Член ВКП(б) з 1924 року. Воював проти банд басмачів у Туркестані.

У 1931–1934 роках Шепетов І.М. навчався у Військовій академії імені М.В.Фрунзе. В довоєнні часи Іван Шепетов обіймав посади начальника штабу полку 7-ї Таджицької кавалерійської дивізії, командира полку 30-ї кавалерійської дивізії, начальника навчальної частини Тамбовського кавалерійського училища, заступника командира 115-ї стрілецької дивізії, командира 2-ї моторизованої бригади.

З 22 березня 1941 року полковник Шепетов І.М. – командир 96-ї Вінницької гірськострілецької дивізії імені Я.Ф.Фабриціуса Київського ОВО, що дислокувалася в Північній Буковині та Чернівцях. З 22 червня
1941 року дивізія полковника Шепетова входить до складу 18-ї армії Південного фронту. Після прикордонних боїв дивізія під його командуванням забезпечувала відхід армії від Державного кордону СРСР.

27 липня 1941 року 18-та армія з боями відступила через річку Південний Буг, а 96-та гірськострілецька дивізія зайняла оборону на ділянці Гайворон –Шляхова. Загроза оточення радянських 6-ї і 12-ї армій південніше Умані змусила керівництво Південно-Західного напрямку організувати контрнаступ силами 18-ї армії з метою уникнення можливого оточення. До складу ударного угрупування 17-го стрілецького корпусу увійшла і 96-та гірськострілецька дивізія, терміново перекинута в район Голованівська, де вийшла на напрям головного удару німецького 49-го гірського корпусу. На початку серпня 1941 року дивізія потрапила в оточення біля Первомайська, але спромоглася не лише вирватися з нього, організувавши переправу через Південний Буг в районі Чаусове, але і забезпечила вихід інших частин 18-ї армії. В оточенні, східніше Миколаєва, дивізія полковника Шепетова, перебуваючи в авангарді 18-ї армії, раптовим нічним ударом прорвала ворожу оборону поблизу Грейгового, чим сприяла вдалому виходу з оточення основних сил армії. 18 серпня 1941 року поблизу селища Засілля 96-та дивізія знову розбила ворога й забезпечила здійснення військами 18-ї армії переправи через Дніпро.

12 жовтня 1941 року Шепетову Івану Михайловичу було присвоєно військове звання генерал-майора.

У травні 1942 року під час Харківської операції дивізія Шепетова знову потрапила в оточення. 25 травня в районі, північніше міста Ізюм, вона спробувала прорватися на схід, але Іван Шепетов у бою отримав поранення
та потрапив у полон. Спочатку він перебував у німецькому шпиталі в фортеці Летцен, потім з липня 1942 року – в концтаборі Хаммельбург.
За антинацистську агітацію в грудні 1942 року Шепетова перевели до Нюрнберзької в’язниці, а згодом – до коцтабору Флоссенбюрг. У травні 1943 року він здійснив спробу втекти, але на жаль, невдало.

Іван Михайлович Шепетов був розстріляний 21 травня 1943 року за спробу втечі.

У серці кожного з нас жива пам’ять про неоціненний внесок українців у спільну перемогу в цій жахливій війні.

(Підготовлено архівним управлінням Кам’янської міської ради)

 

 

 

 

Вам будет интересно

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *